Letters to the Churches

Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служі́ння Богові, щоб прино́сити да́ри та жертви за гріхи,

і щоб міг співчува́ти недосві́дченим та заблу́дженим, бо й сам він пере́йнятий слабістю.

І тому́ він повинен як за людей, так само й за себе само́го прино́сити жертви за гріхи.

А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Ааро́н.

Так і Христос, — не Сам Він просла́вив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: „Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породи́в“.

Як і на іншому місці гово́рить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“.

Він за днів тіла Свого з голосі́нням великим та слізьми́ приніс був блага́ння й молитви до Того, Хто від смерти Його міг спасти, — і був вислуханий за побожність Свою.

І хоч Сином Він був, проте́ навчився по́слуху з того, що вистраждав був.

А вдоскона́лившися, Він для всіх, хто слухня́ний Йому, спричини́вся для вічного спасі́ння,

і від Бога був на́званий Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

Про це нам би треба багато казати, та ви́словити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати.

Ви бо за віком повинні б бути вчителя́ми, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших поча́тків Божого Сло́ва. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не стра́ва тверда́.

Бо хто молока вживає, той недосві́дчений у слові праведности, — бо він немовля́.

А страва тверда́ — для дорослих, що мають чуття, при́вчені звичкою розрізняти добро й зло.

Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога,

Науки про хрищення, про поклада́ння рук, про воскресі́ння мертвих та вічний суд.

Зробимо й це, коли Бог дозволить.

Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого,

і скуштували доброго Божого Слова та сили майбу́тнього віку,

та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.

Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає.

Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення.

Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так.

Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите.

Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,