Samuel & King Saul

І підійшла́ та жінка до Саула й побачила, що він дуже пригні́чений. І сказала до нього: „Ось невільниця твоя послухалася твого голосу, — і нарази́ла життя своє на небезпеку, бо я послухалася слів твоїх, що ти говорив мені.

А тепер ти послухай також голосу своєї невільниці, — я покладу́ перед тобою шматок хліба, а ти з'їж і буде в тобі сила, коли пі́деш дорогою“.

А він відмовився й сказав: „Не буду їсти!“ Та сильно просили його слуги його та тая жінка, — і він послухався їхнього голосу. І звівся він із землі, і всівся на ліжку.

А та жінка мала в домі годо́ване теля, — і поспішно зарізала його. І взяла́ вона муки й замісила, і спекла́ з того прісне́.

І прине́сла те перед Саула та перед слуг його, — і вони їли. Потім устали й пішли тієї ночі.

І зібрали филисти́мляни всі свої війська́ до Афеку, а Ізраїль таборував в Аїні, що в Їзреелі.

А филистимські князі перехо́дили за сотнями та за тисячами, Давид же та люди його ішли накінці́ ра́зом з Ахішем.

І казали филисти́мські князі́: „Що́ це за євреї?“ А Ахі́ш відказав филистимським князя́м: „Таж це Давид, раб Саула, Ізраїлевого царя, що був зо мною певний час, чи то роки, а я не знайшов у ньому нічого злого від дня його прихо́ду аж до дня цього.“

І гнівалися на нього филистимські князі́. І сказали йому филистимські князі: „Заверни того́ чоловіка, і нехай він ве́рнеться до свого місця, де ти призна́чив йому, і нехай він не йде з нами на війну, і не стане нам противником на війні. І чим він може подо́батися своєму панові? Хіба головами цих людей?

Чи ж це не той Давид, що про нього співали в танцях, говорячи: „Саул повбивав свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!“

І покликав Ахіш Давида, і сказав до нього: „Як живий Господь, — ти правдивий, і в моїх оча́х добрий твій вихід та вхід твій зо мною в табо́рі, бо я не знайшов у тобі зла від дня прихо́ду твого до мене аж до цього дня. Та в оча́х князі́в ти не добрий.

А тепер вернися та йди в мирі, і не зробиш зла в оча́х филистимських князів“.

А Давид сказав до Ахіша: „Що́ ж зробив я? І що́ ти знайшов у своєму рабові від дня, коли став я перед твоїм обли́ччям, аж до цього дня, що я не ви́йду й не буду воювати з ворогами мого пана, царя?“

І відповів Ахіш і сказав до Давида: „Знаю я, що ти добрий в оча́х моїх, немов Ангол Божий. Та филистимські князі сказали: Нехай не йде він із нами на війну́!

А тепер устань рано вранці ти та раби пана твого, що прийшли з тобою. І повставайте рано вранці, і як вам розсвіне́, ідіть!“

І встав рано вранці Давид та люди його, щоб піти ра́нком і вернутися до филистимського кра́ю. А филисти́мляни пішли до Ізраїля.

І сталося, коли Давид та люди його йшли до Цікла́ґу, третього дня, то амалики́тяни вдерлися до пі́вдня та до Ціклаґу, — і побили Ціклаґ та спалили його огнем.

І позабирали вони до неволі жіно́к, що були в ньому, від мало́го аж до великого, нікого не забили, але забрали, та й пішли своєю дорогою.

І прийшов Давид та його люди до того міста, а воно спа́лене огнем! А їхні жінки, та сини їхні, та їхні до́чки — забрані в неволю.

І підніс Давид та народ, що з ним, свій голос, та й плакали, аж поки не стало їм сили плакати.

І були взяті до неволі оби́дві Давидові жінки́: їзреелі́тка Ахіноам та Авіґаїл, коли́шня жінка кармелітянина Навала.

І було Давидові дуже гірко, бо народ говорив, щоб його вкаменувати, бо засмутилася душа всього народу, — кожен обурився за синів своїх та за дочо́к своїх. Та Давид зміцни́вся Господом, Богом, своїм.

І сказав Давид до священика Евіятара, Ахімеле́хового сина: „Принеси до мене ефо́да!“ І Евіята́р приніс ефода до Давида.

І запитав Давид Господа, говорячи: „Чи мені гнатися за тією ордою, чи дожену́ її?“ А Він відказав йому́: „Женися, бо конче дожене́ш, і конче ви́зволиш“.

І пішов Давид, він та шість сотень люда, що з ним, і вони прийшли аж до потоку Бесор; а відсталі спинилися.