Samuel & King Saul

І гнався Давид, він та чотири сотні чоловіка. А двісті люда спини́лися, бо були слабі, щоб перейти потока Бесор.

І знайшли вони в полі єги́птянина, і привели́ його до Давида, і дали йому хліба, а він їв, і напоїли його водою.

І дали́ йому половину грудки сушених фіґ та дві в'язки родзи́нок. І він з'їв, і вернувся дух його до нього, бо він не їв хліба та не пив води три дні та три ночі.

І запитав його Давид: „Чий ти та звідкіля́ ти?“ А той відказав: „Я єгипетський юнак, раб амаликитянина. Та покинув мене пан мій, бо я захворі́в три дні тому.

Ми були вдерлися на пі́вдень керетеїв, і на той, що Юдин, та на південь Калева. А Ціклаґ ми спалили огнем“.

I сказав йому Давид: „Чи не заведеш мене до тієї орди?“ А той відповів: „Присягни мені Богом, що не вб'єш мене, і що не ви́даси мене в руку мого пана, то спрова́джу тебе до тієї орди“.

І він спрова́див його, аж ось — вони розпоро́шені по пове́рхні всієї тієї землі, їдять та п'ють та святкують з при́воду всієї тієї великої здо́бичі, що вони набрали з филистимського кра́ю та з Кра́ю Юдиного.

І бив їх Давид від ранку аж до вечора насту́пного дня, і не втік із них ніхто, крім чотирьохсот чоловіка хлопців, що повсіда́ли на верблю́дів, і повтіка́ли.

І врятував Давид усе, що позабирав був Амалик. І оби́дві свої жі́нки Давид урятував.

І не пропало їм нічого: усе, від мало́го й аж до великого, і аж до синів та дочо́к, і від здо́бичі, і аж до всьо́го, що ті взяли були собі, — усе вернув Давид!

І взяв Давид усю худобу дрібну́ та худобу велику, а ті, що йшли перед тією чередою, говорили: „Це Давидова здо́бич!“

Пото́му прийшов Давид до тих двохсот людей, що були слабі́, щоб іти за Давидом, і що їх він лишив був при потоці Бесо́р, а вони повихо́дили назу́стріч Давидові та назустріч народові, що з ним. І підійшов Давид до народу, і запитався їх про мир.

І стали говорити всі люди злі та негідні з тих людей, що ходи́ли з Давидом, та й сказали: „Вони не ходили з нами, тому не дамо їм зо здо́бичі, що ми відняли, бо кожному дамо тільки жінок його та синів його, нехай відведуть, і нехай ідуть!“

А Давид сказав: „Не робіть так, браття мої, з тим, що дав нам Госпо́дь, і пильнував нас, і дав орду́, що йшла на нас, у нашу руку.

А хто послухає вас у такій речі? Бо яка частина того, хто ходив до бо́ю, то така частина й того, хто сидів при ре́чах, — рівно поділять“.

І сталося від цього дня й далі, і зробив він це за постанову та за зви́чай для Ізраїля, і він існу́є аж до цього дня.

І прийшов Давид до Цікла́ґу, і послав зо здо́бичі Юдиним старши́м, при́ятелям своїм, говорячи: „Оце вам подарок зо здо́бичі Господніх ворогі́в“, —

тим, що в Бет-Елі, і тим, що в Рамо́ті півде́ннім, і тим, що в Яттері,

і тим, що в Ароері, і тим, що в Сіфмоті, і тим, що в Ештемоа,

і тим, що в Рахалі, і тим, що в міста́х Єрахмелеянина, і тим, що в містах Кене́янина,

і тим, що в Хормі, і тим, що в Бор-Ашані, і тим, що в Атаху,

і тим, що в Хевро́ні, і до всіх тих місць, куди ходив Давид, він та люди його.

А филисти́мляни воювали з Ізраїлем. І побігли Ізраїлеві му́жі перед филисти́млянами, і падали трупами на горі Ґілбоа.

І догнали филисти́мляни Саула та його синів. І повбивали филисти́мляни Йонатана й Авінадава та Малкі-Шуя, Саулових синів.

І став бій тяжки́й для Саула, і його знайшли лу́чники, — він був дуже пора́нений тими лу́чниками.