Біблійні вірші про Afflictions and Adversities

то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.

Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,

поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.

Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,

тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!

Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.

Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?

Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.

Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.

І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —

і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.

Нещасли́вцю погорда, — на думку спокійного, — пригото́влена для спотика́ння ноги́!

Ось Він зруйнує — й не буде воно відбудо́ване, замкне́ чоловіка — й не буде він ви́пущений.

Ось Він стримає во́ди — і висохнуть, Він їх пустить — то землю вони переве́рнуть.

В Нього сила та за́дум, у Нього заблу́джений і той, хто призво́дить до блу́ду.

Він уво́дить у по́милку ра́дників, і обезу́млює су́ддів,

Він розв'язує пу́та царів і припері́зує по́яса на їхні сте́гна.

Він провадить священиків босо, і потужних повалює,

Він надійним уста́ відіймає й забирає від ста́рших розумність.

На достойників ллє Він погорду, а пояса можним ослаблює.

Відкриває Він речі глибокі із те́мряви, а темне прова́дить на світло.

Він робить наро́ди поту́жними — й знову їх нищить, Він наро́ди поши́рює, й потім виво́дить в неволю.

Відіймає Він розум в наро́дніх голі́в на землі та блука́ти їх змушує по бездоро́жній пусте́лі, —

вони ходять навпо́мацки в те́мряві темній, і Він упроваджує їх в блукани́ну, мов п'я́ного!

уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!