Біблійні вірші про Afflictions and Adversities: Despondency in

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.

Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,

Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.

Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.

Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?

Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.

Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.

Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.

Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.

У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?

А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,

промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.

Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,

то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.

Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?

Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,

то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.

Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,

поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.

Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,

тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!

Господь — то мій Па́стир, тому́в недоста́тку не буду, —

на пасови́ськах зелених осе́лить мене́, на тихую воду мене запрова́дить!

Якщо ти в день недолі знеси́лився, то мала́ твоя сила.

Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.