The Judges & Ruth

І пішли п'ятеро тих мужів, що ходили ви́відати той Край, увійшли туди, узяли рі́зьбленого боввана, і ефо́да та тера́фи, і боввана литого. А при вході до брами стояв священик та шістсот мужа, опере́заних зброєю.

І ті ввійшли до Михиного дому, і взяли рі́зьбленого боввана, ефода й терафи та боввана литого. І сказав до них той священик: „Що́ ви робите?“

А вони відказали йому: „Мовчи! Поклади свою руку на уста свої та й іди з нами, і стань нам за отця та за священика. Чи тобі ліпше бути священиком дому одно́го чоловіка, чи бути тобі священиком для пле́мени та для роду Ізра́їлевого?“

І стало добре на серці того священика, і він узяв ефо́да та тера́фи й рі́зьбленого боввана, і ввійшов поміж народ.

І повернулися вони та й пішли, а дітей, і худобу, і тяга́р пустили перед себе.

Коли вони віддали́лися від Михиного дому, то люди, що в дома́х, які разом із домом Михиним, були скликані, та й догнали Данових синів.

І кричали вони до Данових синів, а ті обернули обличчя свої та й сказали до Михи: „Що́ тобі, що ти кричиш?“

І він сказав: „Ви забрали бога мого, що я зробив, та священика, та й пішли. І що мені ще? І що то ви говорите мені: що тобі?“

І сказали до нього Данові сини: „Мовчи, щоб не чути нам твого голосу, а то наші люди із зло́сти нападуть на вас, і ти долучиш душу свою до своєї рідні.

І Данові сини пішли на свою дорогу. І побачив Миха, що вони сильніші від нього, і обернувся, та й пішов до свого дому.

А вони взяли́, що́ зробив був Миха, та священика, що був у нього, та й пішли на Лаїш, на народ спокійний та безпечний. І вони побили їх ві́стрям меча, а місто спалили огнем.

А рятівника́ не було, бо далеке воно від Сидону, і не було в них ді́ла ні з ким, і воно було в долині, що при Бет-Рехові. А вони збудували місто, та й осілися в ньому.

І вони назвали ім'я́ тому містові: Дан, іменем Дана, їхнього батька, що був уроджений Ізраїлеві, але напочатку ім'я́ того міста було Лаїш.

І поставили Данові сини того рі́зьбленого боввана в себе, а Йоната́н, син Ґершома, Манасіїного сина, він та сини його були священиками для Данового племени аж до дня ви́ходу на вигна́ння того кра́ю.

І поклали вони в себе Михиного рі́зьбленого боввана, що зробив він, і він був у них по всі дні буття Божого дому в Шіло́.

І сталося тими днями, — а царя в Ізраїлі не було — і був один Левит прихо́дько на узбі́ччях Єфремових гір. І взяв він собі жінку нало́жницю з Юдиного Віфлеєму.

А нало́жниця його чинила пере́люб при ньому, та й пішла від нього до дому свого батька, до Віфлеєму Юдиного, і була там чотири місяці ча́су.

І встав її муж та й пішов за нею, щоб поговорити до серця її, щоб вернути її, а з ним був слуга його та пара ослів. І вона ввела́ його до дому батька свого. І побачив його ба́тько тієї молодої жінки, та й радісно вийшов назу́стріч йому.

І тримав його тесть його, батько тієї молодої жінки, і сидів із ним три дні, — і їли й пили вони та ночували там.

І сталося четвертого дня, і повставали вони рано вранці, та й встали, щоб іти. І сказав батько тієї молодої жінки до зятя свого: „Підкріпи своє серце кавалком хліба, а потім пі́дете“.

І сіли вони, і обоє ра́зом їли та пили. А батько тієї молодої жінки сказав до того чоловіка: „Зволь же й переночуй, і нехай буде добре тобі на серці!“

Але встав той чоловік, щоб іти, а тесть його сильно просив його. І вернувся він, і переночував там.

І встав він рано вранці п'ятого дня, щоб іти, а батько тієї молодої жінки сказав: „Підкріпи ж своє серце!“ І зволіка́ли вони аж до схи́лку дня, і їли обоє вони.

І встав той чоловік, щоб іти, він та наложниця його та слуга його. І сказав йому тесть його, батько тієї молодої жінки: „Ось день схилився на вечір, — переночуй же! Ось день кладеться, — ночуй тут, і нехай буде добре тобі на серці! І встанете взавтра рано, у доро́гу свою́, та й пі́деш до намету свого“.

Та той чоловік не хотів ночувати. І встав він та й пішов, і прийшов навпроти Євусу, — це Єрусалим. А з ним пара нав'ю́чених ослів, і його наложниця з ним.