David

І побивав Давид той край, і не лишав при житті ані чоловіка, ані жінки, і забирав худобу дрібну́ та худобу велику, і осли, і верблю́ди, і одежу, — і вертався, і прихо́див до Ахіша.

І питався Ахіш: „На ко́го нападали ви сьогодні?“ А Давид казав: „На пі́вдень Юдин, і на пі́вдень Єрахмеелеянина, і на пі́вдень Кенеянина“.

А Давид не лишав при житті ані чоловіка, ані жінки, щоб приве́сти до Ґату, говорячи: „Щоб не доне́сли на нас, кажучи: Так зробив Давид, і такий його зви́чай по всі дні, коли сидів на филистимській землі“.

І вірив Ахіш Давидові, говорячи: „Справді обри́днув він своєму народові в Ізраїлі, і буде мені за вічного раба!“

І сталося тими днями, і зібрали филистимляни свої військо́ві табо́ри, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Ахіш до Давида: „Щоб ти певно знав, що ви́йдеш зо мною в табо́рі, ти та люди твої“.

І сказав Давид до Ахіша: „Тому́ тепер ти пізна́єш, що́ зробить твій раб“. А Ахіш сказав до Давида: „Тому то зроблю́ тебе сторожем моєї голови по всі дні“.

І Госпо́дь зробив йому, як говорив був через мене, — Господь узяв царство з твоєї руки, і дав його твоєму ближньому, — Давидові.

А филистимські князі перехо́дили за сотнями та за тисячами, Давид же та люди його ішли накінці́ ра́зом з Ахішем.

І казали филисти́мські князі́: „Що́ це за євреї?“ А Ахі́ш відказав филистимським князя́м: „Таж це Давид, раб Саула, Ізраїлевого царя, що був зо мною певний час, чи то роки, а я не знайшов у ньому нічого злого від дня його прихо́ду аж до дня цього.“

Чи ж це не той Давид, що про нього співали в танцях, говорячи: „Саул повбивав свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!“

І покликав Ахіш Давида, і сказав до нього: „Як живий Господь, — ти правдивий, і в моїх оча́х добрий твій вихід та вхід твій зо мною в табо́рі, бо я не знайшов у тобі зла від дня прихо́ду твого до мене аж до цього дня. Та в оча́х князі́в ти не добрий.

А Давид сказав до Ахіша: „Що́ ж зробив я? І що́ ти знайшов у своєму рабові від дня, коли став я перед твоїм обли́ччям, аж до цього дня, що я не ви́йду й не буду воювати з ворогами мого пана, царя?“

І відповів Ахіш і сказав до Давида: „Знаю я, що ти добрий в оча́х моїх, немов Ангол Божий. Та филистимські князі сказали: Нехай не йде він із нами на війну́!

І встав рано вранці Давид та люди його, щоб піти ра́нком і вернутися до филистимського кра́ю. А филисти́мляни пішли до Ізраїля.

І сталося, коли Давид та люди його йшли до Цікла́ґу, третього дня, то амалики́тяни вдерлися до пі́вдня та до Ціклаґу, — і побили Ціклаґ та спалили його огнем.

І прийшов Давид та його люди до того міста, а воно спа́лене огнем! А їхні жінки, та сини їхні, та їхні до́чки — забрані в неволю.

І підніс Давид та народ, що з ним, свій голос, та й плакали, аж поки не стало їм сили плакати.

І були взяті до неволі оби́дві Давидові жінки́: їзреелі́тка Ахіноам та Авіґаїл, коли́шня жінка кармелітянина Навала.

І було Давидові дуже гірко, бо народ говорив, щоб його вкаменувати, бо засмутилася душа всього народу, — кожен обурився за синів своїх та за дочо́к своїх. Та Давид зміцни́вся Господом, Богом, своїм.

І сказав Давид до священика Евіятара, Ахімеле́хового сина: „Принеси до мене ефо́да!“ І Евіята́р приніс ефода до Давида.

І запитав Давид Господа, говорячи: „Чи мені гнатися за тією ордою, чи дожену́ її?“ А Він відказав йому́: „Женися, бо конче дожене́ш, і конче ви́зволиш“.

І пішов Давид, він та шість сотень люда, що з ним, і вони прийшли аж до потоку Бесор; а відсталі спинилися.

І гнався Давид, він та чотири сотні чоловіка. А двісті люда спини́лися, бо були слабі, щоб перейти потока Бесор.

І знайшли вони в полі єги́птянина, і привели́ його до Давида, і дали йому хліба, а він їв, і напоїли його водою.

І запитав його Давид: „Чий ти та звідкіля́ ти?“ А той відказав: „Я єгипетський юнак, раб амаликитянина. Та покинув мене пан мій, бо я захворі́в три дні тому.