Біблійні вірші про God

А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:

поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.

І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,

Але запитай хоч худо́бу — і навчить тебе, і пта́ство небесне — й тобі розповість.

Або говори до землі — й вона ви́вчить тебе, і розкажуть тобі риби мо́рські.

Хто б із цьо́го всього́ не пізнав, що Господня рука це вчинила?

Що в Ньо́го в руці душа всього живого й дух кожного лю́дського тіла?

Чи ж не ухо слова́ розбирає, піднебі́ння ж смакує для себе пожи́ву?

Мудрість — у ста́рших, бо до́вгість днів — розум.

Мудрість та сила — у Нього, Його рада та розум.

Ось Він зруйнує — й не буде воно відбудо́ване, замкне́ чоловіка — й не буде він ви́пущений.

Ось Він стримає во́ди — і висохнуть, Він їх пустить — то землю вони переве́рнуть.

В Нього сила та за́дум, у Нього заблу́джений і той, хто призво́дить до блу́ду.

Він уво́дить у по́милку ра́дників, і обезу́млює су́ддів,

Він розв'язує пу́та царів і припері́зує по́яса на їхні сте́гна.

Він провадить священиків босо, і потужних повалює,

Він надійним уста́ відіймає й забирає від ста́рших розумність.

Він над порожнечею пі́вніч простяг, на нічо́му Він землю повісив.

Він зав'я́зує воду в Своїх облака́х, і не розбива́ється хмара під ними.

Він поставив престо́ла Свого, розтягнув над ним хмару Свою.

На поверхні води Він зазна́чив межу́ аж до границі між світлом та те́мрявою.

Стовпи неба тремтять та страша́ться від гніву Його.

Він міццю Своєю вспоко́ює море, і Своїм розумом нищить Рага́ва.

Своїм Духом Він небо прикра́сив, рука Його в ньому створила втікаючого Скорпіо́на.

Таж це все — самі кі́нці дороги Його, — бо ми тільки слабке́ шепоті́ння чува́ли про Нього, грім поту́ги ж Його — хто його зрозуміє?“