Біблійні вірші про Death

Ти сидиш, проти брата свого нагово́рюєш, поголо́ски пускаєш про сина своєї матері.

підійми ж Свої сто́пи до вічних руї́н, бо во́рог усе зруйнував у святині!

Ревіли Твої вороги́ у святині Твоїй, умісти́ли знаки́ за озна́ки свої, —

всі грани́ці землі Ти поставив, Ти літо та зи́му створи́в!

Пам'ятай же про це: во́рог знуща́ється з Господа, а наро́д нерозумний знева́жує Йме́ння Твоє!“

Не віддай звірині́ душі Своєї го́рлиці, живої Твоїх бідарі́в не забудь же наза́вжди!

Споглянь же на Свій заповіт, бо темно́ти землі повні ме́шкань насилля!

Господи, Боже Саваоте, — хто си́льний, як Ти, Господи? А вірність Твоя — на довкі́ллі Твоїм!

Ти пануєш над силою моря, коли підіймаються хви́лі, Ти їх втихоми́рюєш.

Ти стиснув Рага́ва, як трупа, і сильним раме́ном Своїм розпоро́шив Своїх ворогів.

Твої небеса́, Твоя теж земля, вселе́нна і все, що на ній, — Ти їх заложив!

Північ та південє — Ти їх створив, Фаво́р та Хермо́н співають про Йме́ння Твоє.

Могутнє раме́но Твоє, рука Твоя си́льна, висока прави́ця Твоя!

Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,

і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.

Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,

власні провини безбожного схо́плять його, і поворо́ззям свого гріха буде зв'я́заний він,

помиратиме він без напу́чування, і буде блукати в великій глупо́ті своїй!

у мудрого очі його в голові́ його, а безглу́здий у те́мряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм тра́питься!

І промовив я в серці своє́му: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то на́що тоді я мудрі́шим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марно́та й оце.

Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки́, — в днях насту́пних зовсім все забу́деться, і мудрий вмирає так са́мо, як і нерозумний.

І життя я знена́видів, бо проти́вний мені кожен чин, що під сонцем він чи́ниться, — бо все це марно́та та ло́влення вітру!

І знена́видів я ввесь свій труд, що під сонцем труди́вся я був, — бо його позоста́влю люди́ні, що буде вона по мені,

бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!

Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.