Біблійні вірші про Death

А той відказав: „Борони Боже, — ти не помреш! Таж ба́тько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не бу́де!“

А Давид іще присягнув та й сказав: „Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в оча́х твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засму́чений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кро́ку!“

За те, що зм'я́кло твоє серце, і ти впокори́вся перед Господнім лицем, коли почув, що́ Я говорив про це місце та про ме́шканців його, що вони стануть спусто́шенням та прокля́ттям, і що ти роздер шати свої та плакав перед Моїм лицем, то Я також почув, — говорить Господь.

Тому́ то Я прилучу́ тебе до батьків твоїх, і ти будеш прилу́чений до гробів своїх у мирі, і очі твої не побачать усього того лиха, що Я наво́джу на оце місце“. І вони прине́сли цю вістку цареві.

разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!

Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.

Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить,

не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.

поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,

до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.

Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же.

До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“

Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи́ люди́на на землі була поста́влена, —

то спів несправедливих короткий, а радість безбожного — тільки на хвилю?

Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!