Біблійні вірші про Anger

І було слово Господнє через пророка Єгу, сина Хананієвого, до Баші та до дому його, а то через усе те зло, що ко́їв він у Господніх оча́х, щоб гніви́ти Його чином своїх рук, щоб бути, як Єровоамів дім, що Він побив його.

Двадцять і шостого року Аси, царя Юдиного, зацарював Ела, Башин син, над Ізраїлем у Тірці, на два роки.

І змовився на нього його раб Зімрі, провідни́к половини колесни́ць. І коли він, п'я́ний, пив у домі Арци, що був над його домом У Тірці,

то прийшов Зімрі й убив його, і вбив його в двадцятому й сьомому році Аси, царя Юдиного, та й зацарював замість нього.

І сталося, як він зацарював та сів на його троні, то він ви́бив увесь Башин дім, — не позоста́вив навіть того, що мочить на стіну, ані рідних його́, ані дру́зів його́.

І ви́губив Зімрі ввесь Башин дім, за словом Господа, що промовляв був до Баші через пророка Єгу,

за всі гріхи́ Баші та гріхи Елі, його сина, що грішили самі, і що вво́дили в гріх Ізраїля, щоб гніви́ти Господа, Бога Ізраїлевого, своїми гидо́тами.

He cast upon them the fierceness of his anger, wrath, and indignation, and trouble, by sending evil angels among them.

He made a way to his anger; he spared not their soul from death, but gave their life over to the pestilence;

виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.

Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.

Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною.

Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.

Не дружись із чоловіком гнівли́вим, і не ходи із люди́ною лютою,

щоб доріг її ти не навчи́вся, і тене́та не взяв для своєї душі.

Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.

Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть?

Люди глузли́ві підбу́рюють місто, а мудрі утишують гнів.

Мудра люди́на, що праву́ється із нерозумним, то чи гні́вається, чи сміється, — споко́ю не знає.

Бож не вічно Я буду суди́тись, і не за́вжди Я гні́ватись буду, бо дух з-від обличчя Мого зомлі́в би, та й ду́ші, які Я вчинив.

Я гнівався був за гріх користолю́бства його, та й ура́зив його, заховав Я обличчя Своє й лютував, та пішов він, відступний, дорогою серця свого́.

„Сам один Я чави́ло топта́в, і не було із наро́дів зо Мною ніко́го! І Я топта́в їх у гніві Своїм, і чави́в їх у лю́ті Своїй, — і бри́зкав їх сік на одежу Мою, і Я попля́мив всі ша́ти Свої.

Бо день по́мсти — у серці Моїм, і надійшов рік Мого вику́плення!

Я дививсь, але помічника́ не було́, і дивува́всь, бо підпо́ри Мені бракува́ло, та раме́но Моє Мені допомогло́, а Мій гнів — він підтри́мав Мене!

І топтав Я наро́ди у гніві Своїм, і лама́в їх у лю́ті Своїй, і вилив на землю їхню кров“!