The Revelation

І мала волосся — як волосся жіноче, а її зуби були́ — немов ле́в'ячі.

І мала вона па́нцери, немов панцери залізні; а шум її крил — немов шум колесни́ць, коли ко́ней багато біжить на війну́.

І мала хвости, подібні до скорпіонових, та жа́ла, а в неї в хвостах її вла́да — п'ять місяців шкодити лю́дям.

І мала вона над собою царя, ангола безодні; йому по-єврейському ім'я Аваддо́н, а по-грецькому звався він Аполліо́н!

Одне горе минуло! Ось за ним ще два горя надходять!

I засурми́в шостий Ангол, — і я почув один голос із чотирьох ро́гів золотого же́ртівника, який перед Богом,

що казав шостому Анголові, який мав сурму́: „Розв'яжи чотирьох Анголів, що пов'язані при великій річці Ефра́ті“.

I були порозв'я́зувані чотири Анголи́, пригото́вані на годину, і на день, і на місяць, і на рік, щоб убили третину людей.

А число кі́нного ві́йська — двадцять тисяч раз по десять тисяч; і я чув їхнє число.

І так бачив я ко́ней в виді́нні, а на них верхівці́в, що па́нцери мали огняні́, і гіяци́нтові, і сірчані́. А го́лови в ко́ней — немов голови ле́в'ячі, а з їхнього рота виходив огонь, і дим, і сірка.

І побита була́ третина людей від цих трьох пора́зок, — від огню́, і від диму, і від сірки, що вихо́дили з їхніх роті́в.

Сила бо ко́ней була в їхнім роті та в їхніх хвоста́х. А хвости́ їхні подібні до вужі́в, що мають го́лови, і ними вони шкоду чинять.

А решта людей, що не вбита була́ цими пора́зками, не пока́ялася за діла своїх рук, щоб не кланятись де́монам, ані і́долам золотим, і срібним, і мідяним, і кам'яни́м, і дерев'яним, що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити.

І вони не покаялися в своїх убивствах, ані в чарах своїх, ні в розпусті своїй, ні в краді́жках своїх.

І бачив я іншого поту́жного Ангола, що сходив із неба. Був одя́гнений в хмару, і над його головою весе́лка була, а обличчя його — немов сонце, а ноги його — як стовпи́ огняні́,

і мав у руці своїй книжку розго́рнену. І він поставив свою праву ногу на море, а ліву — на землю,

і закричав гучним голосом, як лев той ричить. І як він закричав, то заговори́ли сім гро́мів голосами своїми.

А як заговорили сім гро́мів голосами своїми, я хотів був писати. Та я почув голос із неба, що до мене казав: „Запечатай оте, що сім гро́мів казали, і того не пиши!“

А Ангол, що я бачив його, як стояв він на морі й землі, зняв до неба прави́цю свою

та й поклявся Живучим по вічні віки, Який створив небо та те, що на ньому, і землю та те, що на ній, і море й що в нім, — що вже ча́су не бу́де,

а дня голосу сьомого Ангола, коли він засу́рмить, доверши́ться Божа таємни́ця, як Він благовісти́в був Своїм рабам пророкам.

І голос, що я чув його з неба, став знов говорити зо мною й казати: „Піди, та візьми розго́рнену книжку з руки Ангола, що стоїть на морі й землі“.

І пішов я до Ангола та й промовив йому, щоб дав мені книжку. А він мені каже: „Візьми, і з'їж її! І гі́ркість учинить вона для твого живота, та в устах твоїх буде солодка, як мед“.

І я взяв з руки Ангола книжку та й з'їв її. І була́ вона в устах моїх, немов мед той, солодка. Та коли її з'їв, вона гі́ркість зробила в моїм животі...

І сказали мені: „Ти мусиш зно́ву пророкувати про наро́ди, і поган, і язи́ки, і про багато царів“.