Біблійні вірші про The Rich

Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,

то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.

Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,

він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.

Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,

східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...

Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!

Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.

Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „Ти, безпеко моя“?

Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?

це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!

А до грішника Бог промовляє: „Чого́ про устави Мої розповідаєш, і чого́ заповіта Мого на уста́х своїх но́сиш?

Ти ж науку знена́видів, і поза себе слова́ Мої ви́кинув.

Як ти злодія бачив, то бі́гав із ним, і з перелюбниками накладав.

¶ To the chief Musician, Maschil, A Psalm of David, when Doeg the Edomite came and told Saul, and said unto him, David is come to the house of Ahimelech. Why boastest thou thyself in mischief, O mighty man? the goodness of God endureth continually.

Безумний говорить у серці своїм: „Нема Бога“! Зіпсу́лись вони, і несправедливість обри́дливу чинять, нема доброчи́нця!

Бог зо́рить із неба на лю́дських синів, щоб поба́чити, чи є там розумний, що Бога шукає.

Усі повідступа́ли, разом стали оги́дними, нема доброчи́нця, нема ні одно́го!

Чи ж не розуміють оті, хто беззако́ння вчиняє, що мій люд поїдають? Вони спожива́ють хліб Божий, та не кличуть Його!

Тоді настраши́лися стра́хом вони, хоч страху не було, бо розсипав Бог кості того, хто тебе оточив був, — ти їх посоро́мив, бо ними пого́рдував Бог!

Аби то Він дав із Сіону спасі́ння Ізраїлеві! Як долю Свого народу поверне Господь, то радітиме Яків, утіша́тися буде Ізра́їль!

підійми ж Свої сто́пи до вічних руї́н, бо во́рог усе зруйнував у святині!

Ревіли Твої вороги́ у святині Твоїй, умісти́ли знаки́ за озна́ки свої, —

виглядало то так, якби хто догори́ підійма́в був соки́ри в гуща́вині де́рева.

А тепер її рі́зьби ура́з розбивають вони молотко́м та соки́рами,