Біблійні вірші про The Rich: General references

І був великий крик наро́ду та їхніх жіно́к на своїх братів юдеїв.

І були такі, що говорили: „Ми даємо́ в заста́ву синів своїх та дочо́к своїх, і беремо́ збіжжя, і їмо й живемо́!“

І були такі, що говорили: „Ми заставля́ємо поля свої, і виноградники свої, і доми́ свої, і беремо́ збіжжя в цьому голоді!“

І були́ такі, що говорили: „Ми позичаємо срібло на податок царськи́й за наші поля та наші виноградники.

А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини — як їхні сини. А ось ми ти́снемо наших синів та наших дочо́к за рабів, і є з наших дочо́к ути́скувані. Ми не в силі робити, а поля́ наші та виноградники наші належать іншим“.

І сильно запала́в у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова́!

А моє серце дало́ мені раду, і я спереча́вся з шляхе́тними та з заступниками та й сказав їм: „Ви заста́вою ти́снете один о́дного!“ І скликав я на них великі збори.

І сказав я до них: „Ми викупо́вуємо своїх братів юдеїв, про́даних пога́нам, за нашою спромогою, а ви бу́дете продавати своїх братів, і вони продаються нам?“ І мовчали вони, і не знахо́дили слова...

І сказав я: „Не добра це річ, що ви робите! Чи ж не в бо́язні нашого Бога ви маєте ходити, через га́ньбу від тих поганів, наших ворогів?

Також і я, брати мої та юнаки́ мої були позикода́вцями срібла та збіжжя. Опустімо ж ми оцей борг!

Верніть їм зараз їхні поля́, їхні виноградники, їхні оли́вки, й їхні доми́ та відсо́ток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову́ оливу, що ви дали їм у заста́ву за них!“

І вони сказали: „Пове́рнемо, і не бу́демо жадати від них! Зро́бимо так, як ти говориш!“ І покликав я священиків, і заприсягну́в їх зробити за цим словом.

Витрусив я й свою па́зуху та й сказав: „Нехай отак ви́трусить Бог кожного чоловіка, хто не спо́внить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай бу́де такий ви́трушений та поро́жній!“ І сказали всі збори: „Амі́нь!“ І сла́вили вони Господа, і наро́д зробив за цим словом.

Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?

Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.

Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.

Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.

Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.

Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.

Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л.

А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!

Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“

Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:

Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!

Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...