Біблійні вірші про Malice

He croucheth, and humbleth himself, that the poor may fall by his strong ones.

All they that see me laugh me to scorn: they shoot out the lip, they shake the head, saying,

He trusted on the LORD that he would deliver him: let him deliver him, seeing he delighted in him.

Нога пи́шних нехай не наступить на мене, і безбожна рука нехай не викидає мене!

Попа́дали там беззако́нники, пова́лено їх — і встати не змо́жуть.

I behaved myself as though he had been my friend or brother: I bowed down heavily, as one that mourneth for his mother.

But in mine adversity they rejoiced, and gathered themselves together: yea, the abjects gathered themselves together against me, and I knew it not; they did tear me, and ceased not:

With hypocritical mockers in feasts, they gnashed upon me with their teeth.

Let not them that are mine enemies wrongfully rejoice over me: neither let them wink with the eye that hate me without a cause.

For they speak not peace: but they devise deceitful matters against them that are quiet in the land.

Yea, they opened their mouth wide against me, and said, Aha, aha, our eye hath seen it.

Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я в многолю́дді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святко́вого на́товпу.

Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого́ ти в мені непоко́їшся? Май надію на Бога, бо я Йому бу́ду ще дя́кувати за спасі́ння Його!

Мій Боже, душа моя ту́жить в мені, бо я пам'ята́ю про Тебе з країни Йорда́ну й Гермо́ну, із гори із Міц'а́р.

Приклика́є безо́дня безо́дню на гу́ркіт Твоїх водоспа́дів, усі вали́ Твої й хвилі Твої перейшли́ надо мною.

Тоді то мої вороги́ повтікають назад, того дня, як я кли́кати буду. Те я знаю, що Бог при мені,

і в Бозі я справу свою докінчу́, докінчу́ я в Господі справу!

на душу мою. Знахо́джуся я серед ле́вів, що лю́дських синів пожирають, їхні зуби — як спис той та стрі́ли, а їхній язик — гострий меч.

Піднеси́ся ж, о Боже, над небо, — а слава Твоя над всією землею!

Боже, покинув Ти нас, розпоро́шив Ти нас, Ти нагні́вався був, — поверни́ся ж до нас!

Ти землею затряс, і її розірвав, — уздоров же ула́мки її, бо вона захита́лась!

Ти дав пра́пора тим, хто боїться Тебе, щоб збирались вони перед правдою. Се́ла.

Щоб любі Твої були ви́зволені, Своєю правицею допоможи́, й обізви́ся до нас!

Я так пригляда́вся до Тебе в святині, щоб бачити силу Твою й Твою славу, —

ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославля́ють!