David

І зібрав Давид увесь наро́д, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

І взяв він коро́ну з голови їхнього царя, а вага її — тала́нт золота, та дорогий ка́мінь, і Давид поклав її́ на свою го́лову. І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста.

А наро́д, що був у ньому, він повиво́див, і поклав їх під пи́лку, і під залі́зні доло́та та під залізні сокири, і позаганя́в їх до цегельня́ної пе́чі. І так робив він усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму.

І сталося по тому, — мав Авесало́м, син Давидів, уродли́ву сестру́, а ім'я́ їй Тама́ра. І покохав її Амно́н, син Давидів.

А Амно́н мав това́риша, а ім'я́ йому́ Йонада́в, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонада́в був чоловік дуже хитрий.

І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і пригото́в йому ї́жу“.

А цар Давид почув про це все, — і сильно розгні́вався!

І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла́ до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царськи́х синів, і не позосталося з них ні одно́го“.

І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнакі́в, царськи́х синів, повбивали, бо помер тільки сам Амно́н. Бо на нака́з Авесалома це було ви́рішене від дня, як той збезче́стив сестру́ його Тамару.

А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жало́бі за сином своїм усі ті дні.

І перестав цар Давид гні́ватися на Авесало́ма, бо він був зча́сом поті́шений за Амнона, що помер.

І послав Авесалом покликати ґілонянина Ахіто́фела, Давидового дора́дника, з його міста з Ґіло, як він мав прино́сити жертви. І був то сильний бунт, і народ все змножувався з Авесало́мом.

І прийшов вісник до Давида, говорячи: „Серце ізра́їльтян стало за Авесаломом“.

І сказав Давид до всіх своїх слуг, що були з ним в Єрусалимі: „Уставайте і втікаймо, а то не зможемо втекти перед Авесаломом. Поспішіть відійти, щоб він не поспішив і не догнав нас, і щоб не було нам від нього лиха, і не побив цього міста ві́стрям меча“.

І сказав Давид до Іттая: „Іди й перейди!“ І перейшов ґатянин Іттай та всі його люди, та всі діти, що були з ним.

А Давид схо́див узбіччям на го́ру Оливну, та все плакав. А голова його була покрита, і він ішов бо́сий. А ввесь народ, що був із ним, усі позакривали го́лову свою, і все йшли та плакали...

А Давидові доне́сли, говорячи: „Ахіто́фел серед зрадників з Авесало́мом“. І Давид сказав: „Господи, учини ж нерозумною Ахітофелову раду!“

І сталося, коли вийшов Давид на верхі́в'я, де вклоняються Богові, аж ось навпроти нього аркеянин Хуша́й у роздертій ту́ніці, а порох на його голові.

І сказав йому Давид: „Якщо ти пі́деш зо мною, то будеш мені тягаре́м.

І ввійшов Хуша́й, Давидів друг, до міста. А Авесало́м також увійшов до Єрусалиму.

А коли Давид пройшов трохи з верхі́в'я, аж ось Ціва́, Мефівошетів слуга назу́стріч йому, та пара в'ючених ослів, а на них двісті хлібі́в, і сто в'язок родзи́нок, і сто літніх плоді́в, та бурдю́к вина.

І прийшов цар Давид до Бахурі́му, аж ось виходить ізвідти чоловік з роду Саулового дому, а ім'я́ йому Шім'ї́, син Ґерин. Він ішов і все проклинав.

І він кидав камі́нням на Давида та на всіх рабів царя Давида, хоч увесь народ та всі ли́царі були на прави́ці його та на ліви́ці його.

А цар відказав: „Що́ обходить це мене та вас, сини Церуїні? Що він проклинає, то це Господь йому сказав: Прокляни Давида! А хто скаже: На́що ти так зробив?“

І сказав Давид до Авішая та до всіх своїх слуг: „Ось син мій, що вийшов з утро́би моє́ї, шукає моєї душі, а що́ вже говорити про цього веніями́нівця! Дайте йому спо́кій, і нехай проклинає, бо так наказав йому зробити Господь!