Біблійні вірші про Despondency

що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,

тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,

мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?

Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,

бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.

Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“

Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же.

До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“

Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?

До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“.

І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —

Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.

Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.

Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,

обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,

у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.

Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.

І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,

Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.

Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!

Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —