Біблійні вірші про Afflicted Saints

Буду зно́сити я гнів Господній, бо згрішила Йому́, аж по́ки не вирішить справи моєї, та су́ду не вчинить мені. Він на світло мене попрова́дить, — побачу Його справедливість!

Добрий Господь, пристано́вище Він у день у́тиску, і знає Він тих, хто на Нього наді́ється!

Блаженні засму́чені, бо вони будуть утішені.

Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю!

Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“.

Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“

Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“

Але й волосина вам із голови не загине!

Терпеливістю вашою ду́ші свої ви здобу́дете.

Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“

Неха́й серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!

Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас!

Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Стражда́ння зазна́єте в світі, — але бу́дьте відважні: Я світ переміг!“

І ось тепер, побуджений Духом, подаю́сь я в Єрусалим, не ві́даючи, що там трапитись має мені,

тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайда́ни та муки чекають мене.

Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчи́ти доро́гу свою та служі́ння, яке я оде́ржав від Господа Ісуса, — щоб засві́дчити Єва́нгелію благода́ті Божої.

А Павло відповів: „Що́ робите ви, плачучи́ та серце мені розрива́ючи? Бо за Ім'я́ Господа Ісуса я готовий не тільки зв'я́заним бути, а й померти в Єрусалимі“!

тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві,

як лають, ми молимось; ми стали, як сміття́ те для світу, аж досі ми всім, як ті ви́кидки!

що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.

Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,

а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах,

у вда́рах, у в'язницях, у ро́зрухах, у пра́цях, у недосипа́ннях, у поста́х,