The Great Flood

І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.

І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.

І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.

І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.

Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.

І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.

І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.

І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.

І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!

А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.

І промовив Ноєві Господь, кажучи:

„Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.

Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.

І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.

Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.

І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.

І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.

Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“

І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: „Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю!

І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони.

Усе, що плазує, що живе воно, — буде вам на їжу. Як зеле́ну ярину́ — Я віддав вам усе.

Тільки м'яса з душею його, цебто з кров'ю його, не будете ви споживати.

А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жада́ти її, і з руки чоловіка, з руки ко́жного брата його Я буду жадати душу лю́дську.

Хто виллє кров людську з люди́ни, то виллята бу́де його кров, бо Він учинив люди́ну за образом Божим.

Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!“