Біблійні вірші про Early Rising

І сказав Бог: „Нехай бу́дуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.

І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею“. І сталося так.

І вчинив Бог оби́два світила великі, — світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.

І був пото́п сорок день на землі, і збільшилась вода, і поне́сла ковчега. І він ви́соко став над землею.

І прибула вода, і сильно збільши́лась вона на землі, — і пливав ковчег на поверхні води.

І дуже-дуже вода на землі прибула́, і покрились усі гори високі, що під небом усім.

На п'ятнадцять ліктів уго́ру вода прибула, — і покрилися гори.

І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна люди́на.

Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі — вимерло було.

І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна́, і аж до птаства небесного, — вони стерлись з землі. І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було.

І прибувала вода на землі сто і п'ятдесят день.

Отож, має срі́бло своє джерело́, і є місце для золота, де його чи́стять,

залізо береться із по́роху, з ка́меня мідь виплавляється.

Люди́на кладе для темно́ти кінця́, і докра́ю досліджує все, і шукає камі́ння у те́мряві та в смертній тіні:

ламає в копа́льні далеко від ме́шканця; забуті ногою люди́ни, ви́сять місця́, відда́лені від чоловіка.

Земля — хліб із неї похо́дить, а під нею пори́то, немов би огнем,

Щирого золота дати за неї не можна, і не ва́житься срі́бло ціною за неї.

Не важать за неї офі́рського золота, ні дорогого оні́ксу й сапі́ру.

Золото й скло — не рівня́ються в ва́ртості їй, і її не зміня́ти на по́суд із щирого золота.

Кора́лі й кришта́ль і не зга́дуються, а набу́ток премудрости — ліпший за пе́рли!

Не рівня́ється їй етіо́пський топа́з, і не ва́житься золото щире за неї.

Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?

Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —

і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!

Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь.