David

А филисти́млянин підхо́див усе ближче до Давида, і чоловік ніс щита́ перед ним.

І подивився филисти́млянин, та й побачив Давида, — і злегкова́жив його, бо той був ще хлопець, рум'яний юна́к струнко́ї поста́ви.

І сказав филисти́млянин до Давида: „Чн я пес, що ти вийшов на мене з ки́єм?“ І филисти́млянин прокляв Давида своїми богами.

І сказав филисти́млянин до Давида: „Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам пта́ству небесному та звірині́ польові́й“.

І сказав Давид до филисти́млянина: „Ти йдеш на мене з мечем і списом та ра́тищем, а я йду на тебе в Ім'я́ Господа Савао́та, Бога військ Ізра́їлевих, які́ ти знева́жив.

І сталося, коли филисти́млянин устав і пішов, і збли́зився до Давида, то Давид поспішив і побіг до ла́ви навпроти филисти́млянина.

І простя́г Давид руку свою до то́рби, і взяв звідти ка́меня, та й кинув із пращі, — і вдарив филисти́млянина в чоло́ його. І той камінь втявся йому в чоло́, — і він упав на обличчя своє на землю.

І отак переміг Давид филисти́млянина пра́щею та ка́менем, — і вдарив він филисти́млянина, та й убив його, а меча́ не було в Давидовій руці.

І підбіг Давид, і став на филисти́млянина, і ви́хопив його меча́, і витяг його з його пі́хви, — та й убив його, і відтяв ним йому го́лову! І побачили филисти́мляни, що помер їх сила́ч, — і стали втікати!

А Давид узяв го́лову того филисти́млянина, і приніс її до Єрусалиму, а збро́ю його склав у своєму наме́ті.

А як Саул побачив Давида, що вихо́див напроти филисти́млянина, то сказав до Авне́ра, провідника́ війська: „Чий син оцей хло́пець, Авне́ре?“ А Авне́р відказав: „Присягаю життям твоїм, о ца́рю, що не знаю!“

А коли Давид вертався, побивши филисти́млянина, то Авне́р узяв його й привів його перед Саула, а голова́ филисти́млянина — у руці його.

І сказав до нього Саул: „Чий ти син, хло́пче?“ А Давид відказав: „Я син раба твого віфлеємлянина Єссе́я“.

І сталося, як скінчи́в він говорити до Саула, то Йоната́нова душа зв'яза́лася з душею Давидовою, — і полюбив його Йонатан, як душу свою.

І склав Йоната́н із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою.

І зняв Йоната́н із себе плаща́, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання́ своє, і все аж до меча свого, і аж до лу́ка свого, і аж до по́яса свого.

І ходив Давид скрізь, куди посилав його Саул, і робив мудро. І настанови́в його Саул над вояка́ми, і він подо́бався усьому наро́дові, а також Сауловим рабам.

І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филисти́млянина, то повихо́дили жінки́ зо всіх Ізраїлевих міст, — щоб співати та танцюва́ти назустріч царя Саула, із бу́бнами, із радістю, та з цимба́лами.

І викрикували ті жінки́, що грали, та й казали: „Саул повбива́в свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!“

І дуже запалився Саулів гнів, і та річ була неприє́мна йому, і він сказав: „Давидові дали́ десятки тисяч, а мені дали тисячі, — йому бракує ще тільки царюва́ння!“

І від того дня й далі Саул дивився за́здрісним оком на Давида.

І сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став несамови́тий в себе вдома, а Давид грав своєю рукою, як щоденно, а в Сауловій руці був спис.

І кинув Саул списа, кажучи про себе: „Уда́рю в Давида, і приб'ю його до стіни́! Та Давид два ра́зи ухили́вся від нього.

І боявся Саул Давида, бо з ним був Госпо́дь, а від Саула Він відступи́в.

І мав Давид пово́дження в усіх дорогах своїх, і з ним був Господь.