Біблійні вірші про Angel (1)

І простя́г той Ангол свою руку на Єрусалима, щоб ви́губити його, та Господь пожалував щодо того зла. І сказав Він до Ангола, що вигубляв серед народу: Забагато тепер, попусти́ свою руку!“ А Ангол Господній був при то́ці євусе́янина Аравни.

І сказав Давид до Господа, коли побачив того Ангола, що побива́в серед народу, і проказав: „Я ось згрішив, і пішов проти Зако́ну. А ці ві́вці, — що́ зробили вони? Нехай же рука Твоя буде на мені та на домі батька мого!“

І поклався він, і заснув під одним ялівце́м. Аж ось Ангол діткнувся його та й сказав йому: „Устань та попоїж!“

І глянув він, аж ось у його голова́х кала́ч, спечений на вугіллі, та дзба́нок води. І він їв та пив, і зно́ву поклався.

І вернувся Ангол Господній удруге, і діткнувся його та й сказав: „Устань, попоїж, бо дорога тяжка́ перед тобою“.

І він устав, і попоїв та напився. І він ішов, підкрі́плений тією їжею, сорок день та сорок ноче́й аж до Божої гори Хори́в.

І послав Бог Ангола до Єрусалиму, щоб зни́щити його. А коли він нищив, Господь побачив і пожалував про це ли́хо. І сказав Він до Ангола, що вигублював: „Забагато тепер! Попусти свою ру́ку!“ А Ангол Господній стояв при то́ці євусе́янина Орнана.

I підняв Давид очі свої та й побачив Господнього Ангола, що стояв між землею та між небом, а в руці його був ви́тягнений меч, скеро́ваний на Єрусалим. І впав Давид та ті старші́, покриті вере́тами, на обличчя свої.

і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.

Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:

„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!

Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!

Беззако́нство заду́мує він на посте́лі своїй, стає на дорозі недобрій, не цурається злого.

Господи, — аж до небе́с милосердя Твоє, аж до хмар Твоя вірність,

І Ти ро́га мого підні́с немов в одноро́жця, мене намастив Ти оливою свіжою.

І дивилося око моє на зане́пад моїх ворогів, тих злочинців, що на мене встають, — почують про це мої уші!

Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —

рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.

Тоді я сказав: „Горе мені, бо я занапа́щений! Бо я чоловік нечистоу́стий, і сиджу́ посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!“

І прилетів до мене один з Серафи́мів, а в руці його ву́гіль розпа́лений, якого він узяв щипцями з-над же́ртівника.

І він доторкну́вся до уст моїх та й сказав: „Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззако́ння твоє, і гріх твій оку́плений“.

І побачив я, аж ось бурхли́вий вітер насува́в із пі́вночі, велика хмара та палю́чий огонь; а навколо неї — ся́йво, а з сере́дини його — ніби блискуча мідь, з-посеред огню.

А з сере́дини його — подоба чотирьох живих істо́т, а оце їхній вид: вони мали подобу люди́ни.

І кожна мала чотири обли́ччі, і кожна з них мала чотири крилі́.