The Reign of David

Я із спокійних та вірних міст Ізраїля, ти ж шукаєш погубити місто та матері́в серед Ізраїля. По́що ти нищиш спа́дщину Господню?“

А Йоав відповів та й сказав: „Борони Боже, борони мене, Боже! Присягаю, що не зни́щу й не ви́гублю!

Це не так, бо чоловік з Єфремових гір, Ше́ва, син Біхрі, ім'я́ йому, підніс свою руку на царя на Давида. Дайте його само́го, й я піду від міста“. І сказала та жінка до Йоава: „Ось го́лову його кинуть тобі через мур!“

І пішла та жінка до всього народу в своїй мудрості, — і відруба́ли голову Ше́ви, сина Біхрі, та й кинули до Йоава. А той засурми́в у сурму́, — і розійшлися від міста кожен до наметів своїх. А Йоа́в вернувся в Єрусалим до царя.

І став Йоав над усім Ізраїлевим ві́йськом, а Бена́я, син Єгоядин, над керетянином та над пелетянином;

а Адорам — над даниною, а Йосафат, син Ахілудів, був канцлером;

а Сева — писарем, а Садок та Евіятар — священиками.

А також яірянин Іра був священиком у Давида.

І був голод за днів Давида три роки, рік за роком. І шукав Давид Господнього лиця, а Господь сказав: „Кров на Саула та на його дім за те, що повбива́в він ґів'оні́тян“.

І покликав цар ґів'оні́тян та й сказав їм про це. А ґів'оні́тяни, — вони не з Ізра́їлевих синів, а з останку аморе́янина, а Ізраїлеві сини були присягну́ли їм. Та Саул шукав, щоб повбивати їх через свою горливість для синів Ізраїля та Юди.

І сказав Давид до ґів'оні́тян: „Що́ я зроблю́ вам і чим надолу́жу, щоб ви поблагослови́ли Господню спа́дщину?“

І сказали йому ґів'оні́тяни: „Не треба нам ані срібла, ані золота від Саула та від дому його, і не треба нам забивати чоловіка в Ізраїлі“. А він сказав: „Що́ ви скажете, зроблю́ вам“.

І сказали вони до царя: „Чоловік той, що вигубив нас, і що замишляв на нас, щоб нас ви́нищити, щоб ми не стали в усій Ізраїлевій границі, —

нехай буде нам да́но семеро мужа з синів його, і ми повішаємо їх для Господа в Ґів'аті Саула, Господнього вибра́нця“. А цар сказав: „Я дам“.

Та змилосе́рдився цар над Мефівошетом, сином Йоната́на, Саулового сина, через Господню прися́гу, що була поміж ними, — між Давидом та між Йонатаиом, Сауловим сином.

І взяв цар двох синів Ріцпи, дочки́ Айї, яких вона породила Саулові, Армонія та Мефівошета, і п'ятьох синів Мелхоли, Саулової дочки́, що вона породила Адріїлові, синові мехолатянина Барзіллая,

та й дав їх у руку ґів'оні́тян, — і вони повішали їх на горі перед Господнім лицем. І впали семеро ра́зом, а були вони побиті в перших днях жнив, коли поча́ток жнив ячме́ню.

А Ріцпа, дочка Айїна, взяла́ вере́тище, і простягла́ його собі на скелі, і була там від поча́тку жнив аж поки не зійшли́ на них во́ди з неба, і не дала́ вона спочити на них пта́ству небесному вдень, а польові́й звірині́ вночі.

І було доне́сено Давидові, що́ зробила Ріцпа, Айїна дочка́, Саулова нало́жниця.

А Давид пішов, і взяв кості Саула та кості сина його Йоната́на від госпо́дарів ґілеадського Явешу, що ви́крали були їх із майда́ну Бет-Шану що їх повісили там филисти́мляни того дня, коли филисти́мляни побили Саула в Ґілбоа.

І виніс він звідти кості Саула та кості сина його Йонатана, і зібрали кості пові́шаних.

І поховали кості Саула та сина його Йонатана в Веніяминовому кра́ї, в Целі, в гробі батька його Кіша. І зробили все, що наказав був цар, — і пото́му Бог був убла́ганий Кра́єм.

І була ще війна филисти́млян з Ізраїлем. І зійшов Давид та з ним слуги його, і воювали з филисти́млянами. І змучився Давид.

І був Ішбі в Нові, що з наща́дків Рафи, а вага його списа́ три сотні шеклів міді, і опере́заний він був ново́ю зброєю. І він сказав, щоб забити Давида.

Та поміг йому Авіша́й, син Церуїн, — і він ударив филисти́млянина, та й забив його. Тоді Давидові люди присягли́ йому, говорячи: „Ти не ви́йдеш уже з нами на війну, — і не пога́сиш Ізраїлевого світильника!“