The Divided Kingdom

І сталося в час прине́сення хлі́бної жертви, що підійшов пророк Ілля та й сказав: „Господи, Боже Авраамів, Ісаків та Ізраїлів! Сьогодні пізна́ють, що Ти Ізраїлів Бог, а я Твій раб, і що все оце я зробив Твоїм словом.

Вислухай мене, Господи, вислухай мене, і нехай пізна́є цей наро́д, що Ти — Господь, Бог, і Ти обе́рнеш їхнє серце наза́д!“

І спав Господній огонь, та й поже́р цілопа́лення, і дро́ва, і камі́ння, і по́рох, і ви́лизав воду, що в рові.

І побачили це всі люди, та й попа́дали на обличчя свої й говорили: „Господь, — Він Бог, Господь, — Він Бог!“

І сказав до них Ілля: „Схопі́ть Ваалових пророків! Нехай ніхто не втече́ з них!“ І похапа́ли їх, а Ілля звів їх до потоку Кішо́н, та й порізав їх...

І сказав Ілля до Ахава: „Увійди, їж і пий, бо ось чути шум дощу́“.

І пішов Ахав, щоб їсти та нити, а Ілля зійшов на верхі́в'я Карме́лу, і нахили́вся до землі, і поклав обличчя своє між свої колі́на.

І сказав він до свого хло́пця: „Вийди, подивися в на́прямі моря!“ І той вийшов і подивився та й сказав: „Нема нічо́го“. Та він відказав: „Вернися сім раз!“

І сталося сьомого разу, і він сказав: „Ось мала хмара, немов долоня лю́дська, підійма́ється з моря“. А він сказав: „Піди, скажи Ахавові: Запрягай і зійди, і не затримає тебе дощ“.

І сталося по недовгому ча́сі, і поте́мніло небо від хмар, і зірвався вітер, — і пішов великий дощ. А Ахав сів на воза, та й відправився в Їзреел.

А Господня рука була́ на Іллі. І він опереза́в свої сте́гна, та й побіг перед Ахавом аж до самого Їзреелу.

А Аха́в доніс Єзаве́лі все, що́ зробив був Ілля, і все те, що він повбивав усіх пророків мече́м.

І послала Єзаве́ль посланця́ до Іллі, говорячи: „Отак нехай зро́блять мені бо́ги, і так нехай додадуть, якщо цього ча́су взавтра я не зроблю́ душі твоїй, як зро́блено душі кожного з них!“

І побачив він це, і встав та й пішов, боячи́сь за душу свою́. І прийшов він до Юдиної Беер-Шеви, і позоставив там свого хло́пця.

А сам пішов пустинею, дорогою одного дня, і сів під одним ялівце́м, і зажадав собі смерти, і сказав: „До́сить тепер, Господи! Візьми душу мою, бо я не ліпший від батькі́в своїх!“

І поклався він, і заснув під одним ялівце́м. Аж ось Ангол діткнувся його та й сказав йому: „Устань та попоїж!“

І глянув він, аж ось у його голова́х кала́ч, спечений на вугіллі, та дзба́нок води. І він їв та пив, і зно́ву поклався.

І вернувся Ангол Господній удруге, і діткнувся його та й сказав: „Устань, попоїж, бо дорога тяжка́ перед тобою“.

І він устав, і попоїв та напився. І він ішов, підкрі́плений тією їжею, сорок день та сорок ноче́й аж до Божої гори Хори́в.

І прибу́в він туди до печери, і переночува́в там, аж ось Господнє слово до нього. І сказав Він йому: „Чого́ ти тут, Іллє́?“

А той відказав: „Я був дуже горливий для Господа, Бога Савао́та, бо Ізраїлеві сини покинули заповіта Твого та порозбива́ли же́ртівники Твої, а пророків Твоїх повбивали мече́м, — і позостався я сам. І шукали вони душу мою, щоб узяти її“.

А Він відказав: „Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось перехо́дитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцни́й, що зриває го́ри та скелі лама́є. Та не в вітрі Господь. А по вітрі — трус землі, та не в трусі Господь.

А по трусі огонь, — і не в огні Господь. А по огні — тихий ла́гідний голос“.

І сталося, як почув це Ілля, то закрив своє обличчя плаще́м своїм, та й ви́йшов, і став у входа печери. Аж ось до нього Голос, шо говорив: „Чого́ ти тут, Іллє́?“

А він відказав: „Я був дуже горливий для Господа, Бога Савао́та, бо Ізраїлеві сини покинули заповіта Твого та порозбивали же́ртівники твої, а пророків Твоїх повбивали мече́м, — і позоста́вся я сам. І шукали вони душу мою, щоб узяти її“.