Біблійні вірші про Idolatry

А те́сля витя́гує шну́ра, визна́чує шти́фтом його, того ідола, ге́мблями робить його та окре́слює ци́ркулем це, і робить його на подо́бу люди́ни, як розкішний зразо́к чоловіка, щоб у домі поста́вити.

Настинає кедри́н він собі, і візьме гра́ба й ду́ба, і міцне́ собі ви́кохає між лісни́ми дере́вами, я́сен поса́дить, а до́щик виро́щує.

І стане люди́ні оце все на па́ливо, — і ві́зьме частину із того й зогрі́ється, теж підпа́лить в печі́ й спече хліб. Також ви́робить бога й йому поклоня́ється, і́долом зробить його́, — і перед ним на коліна впада́є.

Половину його він попа́лить в огні, на полови́ні його варить м'ясо та їсть, пече́ню пече́ й насича́ється, також гріється та пригово́рює: „Як добре, — нагрівся, відчу́в я огонь“.

А останок його він за бога вчинив, за бовва́на свого, перед ним на колі́на впада́є та кла́няється, йому молиться й каже: „Рятуй же мене, бо ти бог мій!“

Не знають і не розуміють вони, бо їхні очі зажму́рені, щоб не побачити, і стверді́ли їхні серця, щоб не розуміти!

І не покладе́ він до серця свого́, і немає знання́ ані розуму, щоб проказати: „Половину його попали́в я в огні, і на вугі́ллі його я пік хліб, смажив м'ясо та їв. А решту його за оги́ду вчиню́, — буду кланятися дерев'я́ній колоді?“

Він годується попелом! Звело́ його серце обма́нене, — і він не врятує своєї душі, та не скаже: „Хіба не брехня у прави́ці моїй?“

Бел упав на коліна, зігнувся Нево́, — стали і́доли їхні для звіри́ни й худоби. Те, що колись ви носили, накладене, мов той тяга́р на худобу пому́чену.

Зігнулися й ра́зом упали вони на коліна; не могли врятува́ти тягара́, і самі до поло́ну пішли.

Ті, що золото сиплють з киси́, срібло ж важать вагою, вина́ймлюють золотаря́, щоб із того їм бога зробив, і перед ним вони падають та поклоня́ються,

носять його на плечі́, підіймають його, і ставлять його на місці його. І стоїть, і з місця свого́ він не рухається; коли ж хто до нього кричить, то він не відпові́сть, і не врятує його від недолі.

Ставай же з своїми закля́ттями та з бе́зліччю ча́рів своїх, якими ти му́чилася від юна́цтва свого́, — може зможеш ти допомогти́, може ти настраха́єш!

Змучилась ти від великої кількости рад своїх, — хай же стануть і хай допомо́жуть тобі ті, хто небо розрі́зує, хто до зір придивля́ється, хто прові́щує кожного місяця, що має на те́бе прийти!

Ось стали вони, мов солома: огонь їх попа́лить, — не врятують своєї душі з руки по́лум'я, — це не жар, щоб погріти себе, ані по́лум'я, щоб сидіти біля нього.

Такими тобі стануть ті, що співпрацюва́ла ти з ними, ворожби́ти твої від юна́цтва твого́, — кожен буде блуди́ти на свій бік, немає нікого, хто б тебе врятував!

Та набли́зьтесь сюди́, ви сини чарівни́ці, насі́ння чужоло́жникове та блудни́ці, —

над ким розкошу́єте ви, над ким розкриваєте ро́та, висовуєте язика́? Хіба ви не діти пере́ступу, насіння брехні,

ви, що па́литесь при́страстю серед дубів, під деревом кожним зеленим, що діте́й над потоками ріжете, під ске́льними щі́линами?

У гладе́ньких камі́ннях потоку твій у́діл, — вони, вони доля твоя! І їм ти лила́ жертву ли́ту, хлібну жертву прино́сила! Чи цим Я заспоко́єний буду?

На горі на високій та ви́суненій ти поставила ложе своє, і туди ти прихо́диш прино́сити жертви.

І ти за двери́ма й одві́рком кладеш свого па́м'ятника культово́го, бо ти відступила від Мене, обнажа́єшся й входиш, поши́рюєш ложе своє, і складаєш умову собі з одним з тих, що з ними ти любиш лежати, де місце нагле́диш.

І ти до Моло́ха з оливою ходиш, і намно́жуєш масті свої; і посилаєш дале́ко своїх посланці́в, і знижа́єшся аж до шео́лу.

Ти змучувалась на числе́нних доро́гах своїх, але не казала: „Зріка́юсь!“ Знайшла ти ожи́влення сили своєї, тому́ не ослабла.

І за ким побива́лася ти та лякалась, що невірною стала й Мене не згада́ла, не клала на серці своєму? Хіба не тому́, що мовчав Я від віку, то ти не боїшся Мене?