Біблійні вірші про Idolatry

Хто провадив наро́д Свій в пустині, бо навіки Його милосердя!

Хто великих царів повбива́в, бо навіки Його милосердя!

і поту́жних царів переби́в, бо навіки Його милосердя!

І бу́дете ви посоро́млені за ті дуби́, що їх пожада́ли, і застида́єтеся за садки́, які ви́брали ви.

Бо станете ви, як той дуб, що листя всиха́є йому́, і як сад, що не має води.

I ста́неться сильний костри́цею, його ж ді́ло — за і́скру, і вони обоє попа́ляться ра́зом, — і не бу́де ніко́го, хто б те погаси́в!

Бо Ти був покинув наро́да Свого, дім Яковів, — бо по́вні безла́ддя зо схо́ду вони, та ворожби́тів, немов филисти́мляни, і наклада́ють із ді́тьми чужи́нців.

І напо́внився край його срі́блом та золотом, — і немає кінця́ його ска́рбам. І напо́внився край його кі́ньми, — і немає кінця колесни́цям його́.

І напо́внився край його і́долами, — він кла́няється ділу рук своїх, тому́, що зробили були́ Його па́льці, —

і поклонилась люди́на, і чоловік упокори́вся. А Ти їм не дару́й!

Іди в скелю, і сховайся у по́рох від стра́ху Господнього, і від пишноти́ Його ве́личі!

Горді о́чі люди́ни поникнуть, і буде обни́жена лю́дська високість, — і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня!

Бо настане день Господа Савао́та на все горде й високе, і на все ви́сунене, — і пони́жене буде воно,

і на всі ке́дри лива́нські, високі та ви́сунені, і на всіля́кі баша́нські дуби́,

і на всі го́ри високі, і на всі згір'я підне́сені,

і на всі ба́шти високі, і на всі му́ри стрімкі,

і на всі кораблі із Таршішу, і на все, на що ди́вимося пожадли́во!

І пони́зиться гордість люди́ни, й обни́жена буде високість люде́й, — і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня,

а бо́жища зо́всім ми́нуться!

І вони пі́дуть до ске́льних пече́р та до по́роху в ями від стра́ху Господнього і від пишноти́ Його ве́личі, коли при́йде Він о́страх збудити на землі!

Покине люди́на того дня божкі́в своїх срібних і божкі́в своїх золотих, що собі нароби́ла була́, щоб вклоня́тись крота́м і кажана́м,

щоб піти у пече́ри й розщілини ске́льні від стра́ху Господнього і від слави вели́ччя Його́, коли при́йде Він о́страх збуди́ти на землі!

Відки́нься ж собі від люди́ни, що ві́ддих у носі її, бо за́що її поважа́ти?

Того дня зве́рне люди́на зір до свого́ Творця, а очі її на Святого Ізраїлевого дивитися будуть.

І не буде зверта́тись люди́на до же́ртівників, чину рук своїх, і не буде дивитись на те, що́ зробили були її пальці, ні на аше́ри, ані на стовпи на честь сонця.