Біблійні вірші про God

Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени.

Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи:

Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — то храм Духа Святого, що живе Він у вас, Якого від Бога ви маєте, і ви не свої?

Бо дорого ку́плені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своє́му та в дусі своє́му, що Божі вони!

Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служі́ння прими́рення,

бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважа́вши на їхні провини, і поклав у нас слово прими́рення.

Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!

Бо Того́, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благослове́нням духовним у небесах,

так як вибрав у Ньому Він нас перше зало́ження світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові,

призна́чивши напере́д, щоб нас усинови́ти для Себе Ісусом Христом, за вподо́банням волі Своєї,

на хвалу́ слави благода́ті Своєї, якою Він обдарував нас в Улю́бленім,

Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив,

і нас, що мертві були через прогріхи, оживив ра́зом із Христом, — спасені ви благода́ттю, -

А коли з'явилась благодать та люди́нолюбство Спасителя, нашого Бога,

Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були́, а з Своєї милости через обмиття відро́дження й обно́влення Духом Святим,

Багато разі́в і багатьма́ способа́ми в давнину́ промовляв був Бог до отців через пророків,

а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настанови́в за Наслідника всього, що Ним і віки́ Він створив.

Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою,

говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“

І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю.

Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку.

Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,

щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,

що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону,