Laban

А в Ревеки був брат, на ймення йому Лава́н. І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела.

І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: „Від Господа вийшла та річ, — ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго.

І був Ісак віку сорока літ, як він узяв собі за жінку Ревеку, дочку Бетуїла арамеянина, з Падану арамейського, сестру арамеянина Лавана.

А тепер, сину мій, послухай мого голосу, — і встань, і втечи собі до Лавана, брата мого, до Харану.

Устань, піди до Падану арамейського, до дому Бетуїла, батька твоєї матері, і візьми собі звідти жінку з дочок Лавана, брата матері твоєї.

І послав Ісак Якова, і пішов він до Падану арамейського, до Лавана, сина Бетуїлового, арамеянина, брата Ревеки, матері Якова й Ісава.

І сказав їм: „Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового?“ І відказали: „Знаємо“.

І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата матері своєї, та отару Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отво́ру криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї.

І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому. А він розповів Лаванові про всі ті пригоди.

І промовив до нього Лаван: „Поправді, ти кість моя й тіло моє́!“ І сидів він із ним місяць ча́су.

І сказав Лаван до Якова: „Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даре́мно? Скажи ж мені, яка плата тобі?“

А в Лавана було дві дочки́: ім'я́ старшій Лія, а ім'я́ молодшій Рахіль.

І промовив Лаван: „Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною!“

І сказав Яків Лаванові: „Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду́!“

І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину.

А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю.

А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: „Що́ це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? На́що ж обманив ти мене?

А Лаван відказав: „У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.

І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю.

І сталося, коли Рахіль породила Йо́сипа, то сказав Яків до Лавана: „Відпусти мене, і нехай я піду́ до свого місця й до Кра́ю свого.

І промовив до нього Лаван: „Коли я знайшов милість в очах твоїх, побудь з нами, бо я зрозумів, що поблагословив мене Господь через тебе“.

А Лаван відказав: „Так, — нехай буде за словом твоїм!“

І визначив дорогу триденну поміж собою й поміж Яковом. А Яків пас позосталу Лаванову отару.

І відділя́в Яків тих овечок, і ставив отару обличчям до пасастого й до всього чорного серед отари Лавана. І клав свої стада окремо, і не клав їх до отари Лаванової.

А як отара слаба була, то не клав. І ставалось, що слабе припадало Лаванові, а міцніше — Якову.