Біблійні вірші про Tact

І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагослови́в царя. І сказав Йоав: „Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в оча́х твоїх, пане мій ца́рю, бо цар виконав проха́ння свого́ раба“.

І покликала мудра жінка з міста: „Слухайте, слухайте, — скажіть но Йоавові: Підійди сюди, й я бу́ду говорити до тебе!“

І він підійшов до неї, а та жінка сказала: „Чи ти Йоав?“ А він відказав: „Я“. І вона сказала йому: „Послухай слів своєї невільниці!“ А він відказав: „Я слухаю“.

І сказала вона, говорячи: „Коли́сь треба було перегово́рювати, а саме, — конче запитатися в Аве́лі, і так закінчи́ли б справу.

Я із спокійних та вірних міст Ізраїля, ти ж шукаєш погубити місто та матері́в серед Ізраїля. По́що ти нищиш спа́дщину Господню?“

А Йоав відповів та й сказав: „Борони Боже, борони мене, Боже! Присягаю, що не зни́щу й не ви́гублю!

Це не так, бо чоловік з Єфремових гір, Ше́ва, син Біхрі, ім'я́ йому, підніс свою руку на царя на Давида. Дайте його само́го, й я піду від міста“. І сказала та жінка до Йоава: „Ось го́лову його кинуть тобі через мур!“

І пішла та жінка до всього народу в своїй мудрості, — і відруба́ли голову Ше́ви, сина Біхрі, та й кинули до Йоава. А той засурми́в у сурму́, — і розійшлися від міста кожен до наметів своїх. А Йоа́в вернувся в Єрусалим до царя.

І сказав цар: „Подайте мені меча́!“ І прине́сли меча перед цареве обличчя.

І сказав цар: „Розітні́ть це живе дитя надво́є, і дайте половину одній, а половину дру́гій!“

І сказала до царя жінка, що син її — той живий, бо запалилася любов її до сина свого, — і сказала вона: „Прошу́, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити — не забивайте його́!“ А та каже: „Хай не буде ні мені, ні тобі, — розтинайте!“

А цар відповів та й сказав: „Дайте їй це живе немовлятко, а вбивати — не вбивайте його. Вона його мати!“

І почув увесь Єрусалим про той суд, що цар розсудив, і стали боятися царя, бо бачили, що в ньому Божа мудрість, щоб чинити суд.

Есте́р не ви́явила ні про наро́д свій, ні про місце свого наро́дження, бо Мордеха́й наказа́в їй, щоб цього вона не виявля́ла.

Ла́гідна відповідь гнів відверта́є, а слово вра́зливе гнів підійма́є.

Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку.

А як писар міськи́й заспоко́їв наро́д, то промовив: „Мужі ефеські, яка ж то люди́на не знає, що місто Ефес — то храмо́вий догля́дач Артеміди великої й її образу, упалого з неба?

Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не роби́ти необачно нічо́го.

А ви ж привели́ цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не знева́жили.

Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на ко́го, то суди є на ринку й проконсули, — один о́дного хай позивають.

А коли чогось іншого допомина́єтеся, то те вирішиться на зако́ннім зібра́нні.

Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній ро́зрух оскаржити можуть, і немає жа́дної причини, якою могли б виправдати це зборище“. І, промовивши це, розпустив він громаду.

And when he had thus spoken, he dismissed the assembly.

Як вони ж це почули, то сла́вили Бога, а до нього промовили: „Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони — ревні оборонці Зако́ну!

Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відсту́плення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звича́їв.