Біблійні вірші про Peter

Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли́ ви!“

Як почули ж оце, вони серцем розжа́лобились, та й сказали Петрові та іншим апо́столам: „Що ж ми маємо робити, мужі-браття?“

А Петро до них каже: „Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я́ Ісуса Христа на відпу́щення ваших гріхів, — і да́ра Духа Святого ви при́ймете!

Бо для вас ця обі́тниця, і для ваших дітей, і для всіх, що „дале́ко знаходяться, кого б тільки покликав Госпо́дь, Бог наш“.

І іншими багатьома́ словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: „Рятуйтесь від цього лукавого роду!“

А коли промовляли вони до наро́ду оце́, до них приступили священики, і вла́да сторожі храму й саддукеї,

обурюючись, що навчають наро́д та звіщають в Ісусі воскресі́ння з мертвих.

І руки наклали на них, і до в'язниці всадили до ра́нку, бо вже вечір настав був.

І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таки́х було тисяч із п'ять.

І сталось, що ра́нком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники,

і Анна первосвященик, і Кайя́фа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого.

І, поставивши їх посере́дині, запиталися: „Якою ви силою чи яким ви ім'я́м те робили?“

Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: „Начальники люду та старши́ни Ізраїлеві!

Як сьогодні беруть нас на до́пит про те доброді́йство недужій люди́ні, як вона вздоро́влена, -

нехай буде відо́мо всім вам, і всім лю́дям Ізраїлевим, що Ім'я́м Ісуса Христа Назаряни́на, що Його розп'яли́ ви, та Його воскресив Бог із мертвих, — Ним поставлений він перед вами здоровий!

Він „камінь, що ви, будівни́чі, відкинули, але каменем став Він нарі́жним!“

І нема ні в кім іншім спасі́ння. Бо під небом нема іншого Йме́ння, даного людям, що ним би спасти́ся ми мали“.

А бачивши сміли́вість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди оби́два невчені та про́сті, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були́.

Та бачивши, що вздоро́влений чоловік стоїть з ними, нічого навпро́ти сказати не могли.

І, звелівши їм вийти із синедріо́ну, зачали радитися між собою,

говорячи: „Що́ робити нам із цими людьми́? Бож усім ме́шканцям Єрусалиму відо́мо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити.

Та щоб більш не поши́рювалось це в наро́ді, то з погрозою заборонімо їм, щоб ніко́му з людей вони не говорили про Це Ім'я́“.

І, закли́кавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Йме́ння.

І відповіли́ їм Петро та Іван, та й сказали: „Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?

Бо не можемо ми не казати про те, що́ ми бачили й чули!“