Біблійні вірші про Moabites

І ви поб'є́те всяке укріплене місто та всяке місто ви́бране, і всяке добре дерево повалите, і всі водні джере́ла зага́тите, і всяку добру полеву́ діля́нку завалите камі́нням“.

І сталося ра́нком, коли прино́ситься хлі́бна жертва, аж ось полила́ся вода з едомської дороги. І напо́внилася земля водою.

А ввесь Моав почув, що ті царі вийшли воювати з ними. І вони скли́кали всіх, хто но́сить по́яса й старше, і постава́ли на границі.

І повстава́ли вони рано вранці, і сонце засвітило над водою. І побачили моавляни навпроти воду, червону, як кров.

І казали вони: „Це кров, — рубаючися, поруба́лися царі меча́ми, і позабива́ли один о́дного. А тепер на здо́бич, Моаве!“

І прийшли вони до Ізраїлевого табо́ру. І встав Ізраїль та й побив моавля́н, і ті повтіка́ли перед ними. І вони ввійшли до них, і били моавля́н,

а міста руйнува́ли, і на всяку добру польову́ діля́нку — усі ки́дали свого ка́меня й закида́ли її, і всяке джерело́ води зага́чували, і вали́ли всяке добре дерево, й аж тільки в Кір-Харешеті позоста́вили камі́ння його. І оточи́ли тарани́, та й били його.

І побачив моавський цар, що бій перемага́є його́, і взяв він сім сотень чоловіка, що орудують мече́м, щоб проде́ртися до едомського царя́, та не зміг.

І він узяв свого перворі́дного сина, що мав царюва́ти замість нього, і приніс його цілопа́ленням на мурі. І повстав великий гнів на Ізраїля, — і вони відступи́ли від нього, і верну́лися до свого кра́ю.

І спочи́в Єлисей, і поховали його. А моавські о́рди прийшли до Кра́ю наступного року.

А Господь послав на нього о́рди халде́їв, і о́рди сирійські, і о́рди моавські, та о́рди синів Аммона. І він послав їх на Юду, щоб ви́губити їх за словом Господа, що Він говорив через рабів Своїх пророків.

А Шахараїм породив дітей на моавському полі по то́му, як він відіслав своїх жінок Хушім та Баару.

Беная, син Єгоядин, син хороброго мужа, великий у діла́х, з Кавцеїлу, — він побив двох синів Аріїла моавського. І він зійшов і забив лева в сере́дині ями сніжного дня.

І побив він Моава, — і стали моавітяни Давидовими рабами, що прино́сили да́ри.

І побив Давид Гадад'езера, царя цовського, в Хаматі, коли той ішов, щоб поставити вла́ду свою на річці Ефра́ті.

І здобу́в Давид від нього тисячі колесни́ць і сім тисяч верхівці́в та двадцять тисяч пі́шого лю́ду. І попідрі́зував Давид жили коням усіх колесни́ць, і позоста́вив із них тільки сотню для колесни́ць.

І прийшов Арам із Дамаску на поміч Гадад'езерові, цареві цовському, та Давид вибив серед сирі́ян двадцять і дві тисячі чоловіка.

І поставив Давид у Сирії Дама́ській зало́гу, і сирі́яни стали для Давида рабами, що прино́сили да́ри. А Господь допомагав Давидові скрізь, де́ він ходив.

І позабирав Давид золоті щити́, що були на Гадад'езерових раба́х, і позно́сив їх до Єрусалиму.

А з Тівхату та з Куну, Гадад'езерових міст, позабирав Давид дуже багато міді, — з неї поробив Соломо́н мідяне море й стовпи́, та мідяні ре́чі.

І прочув Тоу, цар хамотський, що Давид побив усе ві́йсько Гадад'езера, царя цовського.

І послав він сина свого Гадорама до царя Давида, щоб привітати його, та щоб поблагословити його за те, що воював із Гадад'езером та й побив його, — бо Гадад'езер прова́див війну з Тоу, — а з ним послав всякі речі золоті, і срібні, і мідяні.

І Давид присвятив їх Господе́ві ра́зом із тим сріблом та золотом, що повино́сив від усіх наро́дів з Едому, і з Моаву, і від Аммонових синів та від Амали́ка.

А як скінчи́лося це, підійшли до мене зверхники, говорячи: „Цей народ, Ізраїль, і священики та Левити не відділи́лися від народів цих країв з їхніми гидо́тами, від ханане́ян, періззе́ян, євусе́ян, аммоне́ян, моаві́тян, єги́птян та аморе́ян,

бо побрали з їхніх дочо́к собі та своїм сина́м, змішалося святе насіння з наро́дами цих країв, а рука зве́рхників та предста́вників була́ перша в цьому спроневі́ренні“.