Біблійні вірші про Astronomy

Всі світи́ла, що світять на небі, — позате́мнюю їх над тобою, і дам темно́ту понад краєм твоїм, говорить Господь Бог!

Але за тих днів, по скорбо́ті отій, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла.

і зо́рі спада́тимуть з неба, і сили небесні пору́шаться.

Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої.

І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є.

І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знаме́на: кров, і огонь, і ку́ряву диму.

Переміниться сонце на те́мряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний!

І коли шосту печатку розкрив, я поглянув, — і ось сталось велике трясіння землі, і сонце зчорніло, як міх волося́ний, і ввесь місяць зробився, як кров.

І на землю попа́дали зорі небесні, як фіґове дерево ро́нить свої недозрілі плоди́, коли потрясе сильний вітер.

І небо сховалось, згорнувшись, немов той сувій перга́мену, і кожна гора, і кожен о́стрів порушилися з своїх місць.

І засурми́в третій ангол, — і велика зоря́ спала з неба, пала́ючи, як смолоски́п. І спала вона на третину річок та на водні джере́ла.

А йме́ння зорі тій Поли́н. І стала третина води, як поли́н, і багато з людей повмирали з води, бо згі́ркла вона.

І засурми́в ангол четвертий, — і вда́рено третину сонця, і третину місяця, і третину зір, щоб затьми́лася їхня третина, щоб третина дня не світила, так само ж і ніч.

І засурмив п'ятий ангол, — і я бачив зо́рю, що спала із неба додолу. І їй да́ний був ключ від криниці безо́дньої.

І вона відімкнула криницю безо́дню, — і дим повалив із криниці, мов дим із великої пе́чі. І затьми́лося сонце й повітря від криничного диму.

І бачив я іншого поту́жного Ангола, що сходив із неба. Був одя́гнений в хмару, і над його головою весе́лка була, а обличчя його — немов сонце, а ноги його — як стовпи́ огняні́,

і мав у руці своїй книжку розго́рнену. І він поставив свою праву ногу на море, а ліву — на землю,

І з'явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняни́й, великий, що мав сім голів та десять ро́гів, а на його го́ловах сім вінці́в.

Його хвіст змів третину зір із неба та й кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з'їсти дитину її, коли вро́дить.

А ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І да́но йому палити людей огнем.

І спека велика палила людей, і зневажа́ли вони Ім'я Бога, що має вла́ду над карами тими, — і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому́.

І побачив я небо відкрите. І ось білий кінь, а Той, Хто на ньому сидів, зветься Вірний і Правдивий, і Він праведно судить і воює.

Очі Його — немов по́лум'я огняне́, а на голові Його — багато вінців. Він ім'я́ мав написане, якого не знає ніхто, тільки Він Сам.

I зодя́гнений був Він у шату, покра́шену кров'ю. А Йому на ім'я: Слово Боже.

А війська́ небесні, зодягнені в білий та чистий вісо́н, їхали вслід за Ним на білих ко́нях.