The Reign of David

А Авне́рове слово з Ізраїлевими старши́ми було таке: „Ви вже давно бажаєте мати Давида царем над собою.

А тепер зробіть це, бо Господь сказав був до Давида, говорячи: „Рукою Мого раба Давида Я спасу́ наро́д Мій, Ізраїля, від руки филисти́млян та від руки всіх ворогів його“.

І говорив Авне́р також до ушей Веніями́нових. І також пішов Авнер говорити до ушей Давидових у Хевро́ні, — усе, що добре в оча́х Ізраїля та в оча́х усього дому Веніяминового.

І прийшов Авнер до Давида до Хевро́ну, а з ним двадцятеро люда. І Давид зробив прийняття́ Авне́рові та лю́дям, що з ним.

І сказав Авнер до Давида: „Нехай я встану й піду́, і приведу́ до пана, царя мого, усього Ізраїля, а вони складу́ть із тобою умову, і ти будеш царюва́ти над усім, чого бу́де жадати душа твоя“. І відпустив Давид Авне́ра, і він пішов із ми́ром.

Аж ось прийшли слу́ги Давидові та Йоав із похо́ду, і прине́сли з собою велику здо́бич. А Авнера не було з Давидом у Хевроні, бо він відпустив його, і той пішов із миром.

А Йоав та все військо, що було з ним, прийшли. І розповіли́ Йоаву, говорячи: „Прихо́див Авнер, син Нерів, до царя, а він відпустив його, — і той пішов із миром“.

І прийшов Йоав до царя та й сказав: „Що́ ти зробив? Ось прихо́див до тебе Авнер, — на́що ти відпустив його, і він відійшов?

Ти знаєш Авнера, Нерового сина, — він прихо́див, щоб намовити тебе та щоб ви́відати твій вихід та вхід твій, і щоб ви́відати все, що́ ти робиш“.

І вийшов Йоав від Давида, і послав посланці́в за Авнером, і вони заверну́ли його з Бор-Гассіри, а Давид про те не знав.

І вернувся Авнер до Хевро́ну, а Йоав відвів його в сере́дину брами, щоб поговорити з ним таємно, та й ударив його там у живіт, — і той помер за кров брата його Асаїла.

А по́тім почув про це Давид і сказав: „Невинний я та ца́рство моє перед Го́сподом аж навіки в крові́ Авнера, Нерового сина.

Нехай вона спаде́ на го́лову Йоава та на ввесь дім його батька! І нехай не перестає в Йоавовому домі течи́вий, і прокаже́ний, і той, хто опирається на кия, і хто падає від меча, і хто не має хліба!“

А Йоав та брат його Авішай убили Авне́ра за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів'оні в бою́.

І сказав Давид до Йоава та до всьо́го наро́ду, що був з ним: „Роздеріть вашу оде́жу, і опережіться вере́тищем, та й голосіть за Авнером!“ А цар Давид ішов за ма́рами.

І похова́ли Авнера в Хевро́ні, а цар підніс свій голос та й плакав над Авне́ровим гробом, і плакав увесь наро́д.

І заспівав цар жало́бну пісню над Авнером та й сказав: „Чи Авне́р мав загинути смертю негі́дного?

Твої ру́ки були не пов'я́зані, не забиті були́ твої но́ги в кайда́ни, — ти впав, як від непра́ведних па́дають!“ І ввесь народ ще більше плакав над ним.

І прийшов увесь народ, щоб намо́вити Давида покріпи́тися хлібом ще того дня, та присягну́в Давид, говорячи: „Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо я перед за́ходом сонця скушту́ю хліба або чогобу́дь!“

А ввесь наро́д дові́дався про це, і це було добре в їхніх оча́х, як і все, що́ робив цар, було добре в оча́х усього наро́ду.

І того дня дові́далися ввесь народ та ввесь Ізра́їль, що то не було́ від царя, щоб забити Авнера, сина Нерового.

І сказав цар своїм слу́гам: „Ото ж знайте, що вождь та великий муж упав цього дня!

А я сьогодні слаби́й, хоч пома́заний цар, а ті люди, сини Церуї, сильніші від мене. Нехай відплатить Господь злочи́нцеві за його зло!“

І почув Саулів син, що помер Авне́р у Хевро́ні, — і опустилися ру́ки його, а ввесь Ізраїль збенте́жився.

А Саулів син мав двох му́жів, керівників відділів, — ім'я́ одно́му Баана, а ім'я́ дру́гому Рехав, сини бееротянина Ріммона, з Веніяминових синів, бо й Беерот залі́чений був на Веніямина.