God

А інших поставив Бог у Церкві поперше — апо́столами, подруге — проро́ками, потрете — учителя́ми, потім дав сили, також да́ри вздоро́влення, допомо́ги, управлі́ння, різні мови.

Як гово́рить хто чужою мовою, той не лю́дям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє, і він духом говорить таємне.

Дякую Богові моєму, — розмовляю я мовами більше всіх вас.

і так таємни́ці серця його виявляються, і так він падає ницьма́ і вклоняється Богові й каже: „Бог справді між вами!“

А коли б не було перекла́дача, то нехай він у Церкві мовчить, а говорить нехай собі й Богові!

бо Бог не є Богом бе́зладу, але миру.

Хіба вийшло від вас Слово Боже? Чи прийшло воно тільки до вас?

Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву.

Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона.

Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі.

кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу.

А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу.

А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все.

Протверезі́ться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, — говорю́ вам на сором!

і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його.

І це скажу́, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде.

А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав.

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —

благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,

що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.

Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“.

Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“.