Біблійні вірші про Sermon

А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.

І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“

А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“

Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.

Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.

Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.

Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“.

Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав,

щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“

Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“.

А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський,

а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого;

а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́.

І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́.

Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння,

і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!

Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!

Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.

Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих,

а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її.

Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину.

Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають.

Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,

і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!