Біблійні вірші про Sabbath

А батьки його відповіли́ та сказали: „Ми знаєм, що цей — то наш син, і що він народився сліпим.

Але я́к тепер бачить, — не знаємо, або хто йому очі відкрив, — ми не відаємо. Поспитайте його, — він дорослий, хай сам скаже про себе“.

Таке говорили батьки його, бо боялись юдеїв: юдеї бо вже були змо́вились, — як хто за Христа Його визнає, щоб той був відлучений від синагоги.

Ось тому говорили батьки його: „Він дорослий, — його поспитайте“.

І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: „Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік“.

Але він відповів: „Чи Він грішний — не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!“

І спитали його: „Що тобі Він зробив? Як відкрив тобі очі?“

Відповів він до них: „Я вже вам говорив, — та не слухали ви. Що́ бажаєте зно́ву почути? Може й ви Його учнями хочете стати?“

А вони його вилаяли та й сказали: „То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві.

Ми знаємо, що Бог говорив до Мойсея, — звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо“.

Відповів чоловік і сказав їм: „То́ ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він, — а Він мені очі відкрив!

Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, — того слухає Він.

Відвіку не чу́вано, щоб хто очі відкрив був сліпому з наро́дження.

Коли б не від Бога був Цей, Він нічого не міг би чинити“.

Вони відповіли́ та й сказали йому: „Ти ввесь у гріхах народився, — і чи тобі нас учити?“ І геть його вигнали.

Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти.

А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було́, прийшла Марія Магдали́на до гро́бу, та й бачить, що камінь від гро́бу відва́лений.

А Марія стояла при гро́бі назо́вні та й плакала. Плачучи́, нахилилась до гробу.

І бачить два Анголи́, що в білім сиділи, — один у голова́х, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло.

І говорять до неї вони: „Чого плачеш ти, жінко?“ Та відказує їм: „Узяли́ мого Господа, і я не знаю, де Його покла́ли.

І, сказавши оце, оберну́лась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус.

Промовляє до неї Ісус: „Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?“ Вона ж, думаючи, що то садівни́к, говорить до Нього: „Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де́ покла́в ти Його, — і Його я візьму́!“

Ісус мовить до неї: „Маріє!“ А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: „Раббуні́!“ цебто: „Учителю мій!“

Того ж дня — дня першого в тижні, — коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були́, були за́мкнені, — бо боялись юдеїв, — з'явився Ісус, і став посере́дині, та й промовляє до них: „Мир вам!“

За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома́. І, як за́мкнені двері були́, прийшов Ісус, і став посере́дині та й проказав: „Мир вам!“