Біблійні вірші про Pilgrims and Strangers

І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм!

Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм.

Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу.

Не від світу вони, як і Я не від світу.

і промовив до нього: „Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу́“.

Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Хара́ні. А звідти, як умер йому ба́тько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живе́те тепер.

Та спа́дщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв „дати її на володі́ння йому й його ро́дові по нім“, хоч дитини не мав він.

Знаємо бо, коли зе́мний мешка́льний наме́т наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотво́рний та вічний.

Тому́ то й зідхаємо, бажаючи приодягти́ся будівлею нашею, що з неба,

коли б тільки й одя́гнені ми не знайшлися нагі́!

Бо ми, знахо́дячися в цьому наметі, зідхаємо під тягаре́м, бо не хочемо роздягти́ся, але одягти́ся, щоб смертне поже́рлось життям.

А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завда́ток Духа.

Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,

бо хо́димо вірою, а не виді́нням,

ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.

щоб були ви бездоганні та щирі, „невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду“, що в ньому ви сяєте, як світла в світі,

Життя ж наше на небі, звідки ждемо́ й Спаси́теля, Господа Ісуса Христа,

Отож, коли ви воскре́сли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій прави́ці.

Ду́майте про те, що вгорі, а не про те, що на землі.

Вірою він перебува́в на Землі Обі́цяній, як на чужій, і проживав у наме́тах з Іса́ком та Яковом, співспадкоє́мцями тієї ж обі́тниці,

бо чекав він міста, що має підва́лини, що Бог його будівни́чий та творе́ць.

Усі вони повмирали за вірою, не оде́ржавши обі́тниць, але зда́лека бачили їх, і повітали, і ві́рували в них, та визнавали, що „вони на землі чужани́ці й прихо́дьки“.

І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутись.

Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому́ й Бог не соро́миться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготува́в їм місто.

Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та го́рах, і по печерах та прова́ллях зе́мних.