God

каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,

Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?

Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?

що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?

Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —

бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,

проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.

Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.

Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:

Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.

Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.

Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,

і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —

Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.

Ось такі то мешка́ння неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!“

Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!

Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!

Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.

І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:

Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!

Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?

цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,