God

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?

Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,

що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,

хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?

Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.

Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?

Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:

якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.

Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!

А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:

поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.

І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,

Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“

О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,

і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!

Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?

Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?

Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?

Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —

Посміхо́вищем став я для друга свого, я, що кли́кав до Бога, і Він мені відповіда́в, — посміхо́вищем став справедливий, невинний.

Спокійні намети грабіжників, і безпечність у тих, хто Бога гніви́ть, у то́го, хто ніби то Бога прова́дить рукою своєю.

Хто б із цьо́го всього́ не пізнав, що Господня рука це вчинила?

Мудрість та сила — у Нього, Його рада та розум.