God

А Дух Господній почав дія́ти в ньо́му в Дановім табо́рі між Цор'а та між Ештаолом.

А батько його та мати його не знали, що це від Господа, бо він шукав за́чіпки з филисти́млянами. А того ча́су филисти́мляни панували над Ізраїлем.

І зійшов на нього Дух Господній, і він розірвав того левчука, як розривають ягня, а в руці його не було нічого. І він не сказав своєму батькові та своїй матері, що́ зробив.

І зійшов на нього Дух Господній, і він пішов до Ашкелону, та й побив з них тридцятеро чоловіка, і пороздягав їх, і віддав ті зміни одежі тим, що розгадали за́гадку. І запали́вся гнів його, і він пішов до дому батька свого.

Він прийшов аж до Лехі, а филисти́мляни зняли́ крик проти нього. І зійшо́в на нього Дух Господній, і стали ті су́кані шну́ри, що на раме́нах його, як лляні́, що перегоріли в огні, — і поспада́ли з його рук пу́та його.

І сильно він спрагнув, і кли́кнув до Господа та й сказав: „Ти дав у руку Свого раба це велике спасі́ння, а тепер я помру́ від пра́гнення, і впаду́ в руку необрі́заних“.

І пробив Бог джере́ло, що в Лехі, і вийшла з ньо́го вода, — і він напився, і вернувся його дух, і він ожив. Тому назвав він ім'я́ йому́: Ен-Гаккоре, що в Лехі, і так воно зветься аж до цього дня.

І виложив він їй усе серце своє, та й сказав їй: „Бритва не торкалась моєї голови, бо я Божий назоре́й від утро́би своєї матері. Якщо я буду ого́лений, то відступить від мене сила моя, і я ослабну, та й стану, як кожна люди́на“.

І сказала вона: „Филисти́мляни на тебе, Самсоне!“ І збудився він зо сну́ свого та й сказав: „Вийду я, як раз-у-раз, і стрясуся“. А він не знав, що Господь відступився від нього.

І кли́кнув Самсон до Господа, та й сказав: „Владико Господи, згадай же про мене, та зміцни мене тільки цього ра́зу, Боже, і нехай я пімщу́ филисти́млянам одну пімсту за дво́є очей своїх!“

І сказав він до своєї матері: „Тисяча й сто шеклів срібла, що в тебе взяті, а ти прокляла́ за них, і також сказала це, щоб і я чув, — ось те срі́бло зо мною, це я його взяв“. І сказала мати його: „Благослове́нний син мій у Господа!“

І він вернув ту тисячу й сто шеклів срібла своїй матері. І сказала його мати: „Я справді посвятила те срі́бло Господе́ві з своєї руки за сина свого, щоб зробити бовва́на рі́зьбленого та боввана ли́того. А тепер звертаю його тобі“.

І сказав Миха́: „Тепер я знаю, що Господь зробить добро мені, бо цей Левит став мені за священика“.

А вони сказали йому: „Запитай же Бога, і нехай ми пізнаємо, чи пощаститься наша дорога, якою ми йдемо́“.

І сказав їм священик: „Ідіть із ми́ром, — перед Господом ваша дорога, якою ви пі́дете“.

Як ви пі́дете, то ввійдете до народу безпечного, а Край той широкий, — бо Бог дав його в вашу ру́ку, — це місце, що там нема недостачі жодної речі, що на землі“.

І поклали вони в себе Михиного рі́зьбленого боввана, що зробив він, і він був у них по всі дні буття Божого дому в Шіло́.

А той до нього сказав: „Ми перехо́димо з Юдиного Віфлеєму аж до узбіччя єфремових гір, — звідти я. І ходив я аж до Юдиного Віфлесму, і йду до Господнього дому, та нема нікого, хто взяв би мене до дому.

І повихо́дили всі Ізраїлеві сини, і була́ зібрана громада, як один чоловік, від Дану аж до Беер-Шеви, а ґілеадський край до Господа в Міцпу.

І стали проводирі́ всього того народу, усі Ізраїлеві племе́на, на зборах Божого народу, — чотириста тисяч пішого люду, хто витягує меча.

І встали вони, і ввійшли до Бет-Елу, і питалися Бога, та й сказали Ізраїлеві сини: „Хто пі́де нам спе́реду на бій з Веніяминовими синами?“ І сказав Господь: „Юда спе́реду“.

І ввійшли Ізраїлеві сини до Бет-Елу, та й плакали перед Господнім лицем аж до вечора. І питалися вони Господа, говорячи: „Чи далі піду́ я на бій з синами Веніямина, мого брата?“ І сказав Господь: „Ідіть на нього!“

І прийшли всі Ізраїлеві сини та ввесь народ, і ввійшли до Бет-Елу, та й плакали, і сиділи там перед Господнім лицем, і по́стили того дня аж до вечора. І прине́сли вони цілопа́лення та мирні жертви перед Господнім лицем.

І питалися Ізраїлеві сини Господа (а за тих днів ковче́г Божого заповіту був там.

А Пінхас, син Елеазара, Ааронового сина, стояв тими днями перед Його лицем), говорячи: „Чи далі піду́ ще на бій з синами Веніямина, мого брата, чи спинюся?“ А Господь сказав: „Ідіть, бо взавтра Я дам його в твою руку“.