Приповісті27

Покора й самовладання

Не вихва́люйся за́втрашнім днем, бо не знаєш, що день той поро́дить.

Нехай інший тебе вихваля́є, а не уста твої, чужий, а не губи твої.

Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.

Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть?

Ліпше відкрите карта́ння, ніж таємна любов.

Побої коханого вірність показують, а в нена́висника поцілу́нки числе́нні.

Сита душа топче й мед щільнико́вий, а голодній душі все гірке́ — то солодке.

Як птах, що гніздо́ своє кинув, так і люди́на, що з місця свого мандру́є.

Олива й кадило поті́шують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду.

Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не прихо́дь в день нещастя свого́, — ліпший сусіда близьки́й за далекого брата!

Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти́, як мені докоря́тиме хто.

Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються.

Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку заста́ву візьми.

Хто сильним голосом благословляє із ра́ннього ранку свого товариша, — за прокля́ття залічується це йому.

Ри́нва, постійно теку́ча слотли́вого дня та жінка сварли́ва — одна́кове:

хто хоче сховати її — той вітра ховає, чи оливу паху́чу правиці своєї, що видасть себе.

Як гострить залізо залізо, так гострить люди́на лице свого друга.

Сторож фіґо́вниці пло́ди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований.

Як лице до лиця у воді, так серце люди́ни до серця люди́ни.

Шео́л й Аваддо́н не наси́тяться, — не наси́тяться й очі люди́ни.

Що для срі́бла топи́льна посу́дина, і го́рно — для золота, те для людини уста́, які хвалять її.

Хоч нерозумного будеш товкти́ товкаче́м поміж зе́рнами в сту́пі, — не віді́йде від нього глупо́та його!

До́бре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на че́реди,

бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід?

Появилася зе́лень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, —

будуть ві́вці тобі на вбрання́, і козли́ — ціна поля,

і молока твоїх кіз буде до́сить на ї́жу тобі, на їду́ твого дому, і на життя для служни́ць твоїх.

28–29

Consolidated into verse 27 by this translation.

Use ← → arrow keys to navigate