Плач Єремії5

Благання до Господа

Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —

наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!

Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!

Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.

У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!

До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!

Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!

Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.

Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.

Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,

Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.

Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.

Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.

Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,

втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.

Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —

тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,

через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.

Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:

Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!

Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?

Use ← → arrow keys to navigate