Біблійні вірші про Young Men

коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.

Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,

галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:

раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.

І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:

„У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!

Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!

Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,

посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.

Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!

Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:

вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.

Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —

він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,

як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка...

А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:

Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,

бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!

Її дім — до шео́лу доро́ги, що провадять до смертних кімна́т.

Син мудрий — потіха для батька, а син нерозумний — то смуток для неньки його.

Син мудрий приймає карта́ння від батька, а насмішник доко́ру не слухає.

Зневажає безумний напучення ба́тькове, а хто береже осторо́гу, стає розумніший.

Мудрий син тішить ба́тька свого́, а люди́на безумна пого́рджує матір'ю своєю́.

Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.

Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.