Біблійні вірші про War

Запрягайте но коні й сідайте, верхівці́, і поставайте в шоло́мах! Ви́чистіть ра́тища та зодягні́ться в кольчу́ги!

Що то бачу: вони полякались й назад відступають? А ли́царі їхні подо́лані та втікають і не оглядаються. Страхіття навко́ло, говорить Господь!

Швидки́й не втече, і не врятується ли́цар, — на пі́вночі, при річці Ефра́ті спіткну́ться вони та й попа́дають!

Хто то такий підіймається, мов та Ріка́, як річки́, його води хвилю́ються?

Єгипет, немов та Ріка́, підіймається він, — мов річки́, його води хвилюються, — і каже: Підійму́ся, покрию я землю, і ви́гублю місто й мешка́нців його!

Сідайте на ко́ні й шалійте, колесни́ці! І хай ли́царі вийдуть, Куш та Пут, що хапають щита́, та люді́йці, що хапають, натягують лу́ка!

А день цей — Господа, Бога Саваота, день помсти, щоб помсти́тися над ворогами Своїми, і меч буде же́рти — й наси́титься, і до́сить нап'ється їхньої кро́ви, бо це́ буде жертва для Господа, Бога Саваота, в півні́чному кра́ї при річці Ефраті!

Піди до Ґілеаду, й бальза́му візьми́, ді́вчино, дочко Єгипту! Надармо вживаєш ти ліків багато, — своїх ран не заго́їш!

Почули наро́ди про га́ньбу твою, а крику твого стала повна земля, бо спіткну́лися ли́цар об ли́царя, ра́зом упали обоє вони!“

Чому́ твої ли́царі впали? Не втрималися, бо пхнув їх Господь!

Стало багато таких, що спіткну́лися, навіть падають один на одно́го й говорять: Уставай, і до свого народу вернімось, і до кра́ю наро́дження нашого, перед згубним мече́м!

Назвіте ім'я́ фараону, цареві єгипетському: Заги́біль, — пропустив він уста́лений час!

Серед нього й його наймити́, мов телята вгодо́вані, та й вони повернулись назад, повтікали разом, не спинились, бо день їхнього нещастя прийшов ось на них, час наві́щення їх.

Через гук тупоті́ння копи́т баских ко́ней його, через гу́ркіт його колесниць, через скрип його кіл не зверну́лись батьки́ до синів, бо зомлі́ли їм руки,

О ме́чу Господній, аж доки ти не заспоко́їшся? Вернися до пі́хви своєї, заспоко́йся й замо́вкни!

Але як заспоко́їться він, коли наказав йому це Сам Господь? До Ашкелону й до берегу моря, — туди Він призна́чив його!“

Прокля́тий, хто робить роботу Господню недба́ло, і прокля́тий, хто від крови меча свого стримує!

Покиньте міста́, й пробувайте на скелі, мешка́нці Моава, і будьте, немов та голубка, що над краєм безо́дні гнізди́ться!

і за́брана буде поті́ха твоя та радість твоя з виноградника й з кра́ю Моава, і вино із чави́ла спиню́! Не буде топта́ти топта́ч, радісний крик при збира́нні не буде вже радісним криком збира́ння.

Ось Я страх припрова́джу на тебе, — говорить Господь, Бог Саваот, — із усього довкі́лля твого, і ви повтікаєте кожен напе́ред себе, — і не буде кому втікачів позбира́ти!

Господь відчинив Своє схо́вище, і вийняв ізвідти знаря́ддя гніву Свого, це бо зайня́ття для Господа, Бога Саваота в халдейському кра́ї.

Силачі́ вавилонські воювати перестали, — у тверди́нях осілись, загинула вся їхня сила, зробились, неначе жінки́, осе́лі його попідпа́лювані, його за́суви зла́мані.

Бігу́н бігуно́ві назу́стріч біжить, а по́сол назу́стріч посло́ві, щоб звісти́ти царю вавилонському, що з кінця́ до кінця́ взяте місто його,

і бро́ди захо́плені, і форте́ці огнем попали́ли, вояки перестра́шені.

Бо так промовляє Госпо́дь Саваот, Бог Ізраїлів: Дочка́ вавилонська — мов тік в час топта́ння його: іще трохи — й настане для неї час жнив!