Біблійні вірші про Presumption

проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.

Keep back thy servant also from presumptuous sins; let them not have dominion over me: then shall I be upright, and I shall be innocent from the great transgression.

Згадай, Господи, про Давида, про всі його му́ки,

Дорога безу́мця пряма́ в його о́чах, а мудрий послухає ради.

Перед загибіллю серце люди́ни висо́ко несеться, перед славою ж — скромність.

Хто відповідає на слово, ще поки почув, — то глупо́та та сором йому!

Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій,

бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої.

Горе тим, що вину притяга́ють до себе шнура́ми марно́ти, а гріх — як моту́ззям від воза,

та кажуть: „Хай ква́питься Він, хай прина́глить Свій чин, щоб ми бачили, а постано́ва Святого Ізраїлевого хай набли́зиться і нехай при́йде — і пізна́ємо ми“!

Горе тим, що зло називають добро́м, а добро — злом, що ставлять темно́ту за світло, а світло — за те́мряву, що ставлять гірке́ за солодке, а солодке — за гірке́!

Горе мудрим у власних оча́х та розумним перед собою сами́м!

Горе тим, що хоро́брі винце́ попива́ти, і силачі на міша́ння п'янко́го напо́ю,

що несправедливого чи́нять в суді за хаба́р справедливим, а праведність праведного усува́ють від нього.

Тому́, як огне́нний язик пожира́є стерню́, а від по́лум'я ни́кне трава, — отак спорохня́віє корінь у них, і рознесе́ться їхній цвіт, немов ку́рява, бо від себе відкинули Зако́н Господа Савао́та, і зне́хтували вони слово Святого Ізраїлевого!

Тому́ запали́вся гнів Господа на наро́д Його, і на нього Він ви́тягнув ру́ку Свою, — та й ура́зив його: і захиталися го́ри, і сталось їхнього тру́пу, як сміття́ серед вулиць! При цьому всьому́ не відверну́всь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його!

Чи бу́де сокира пиша́тися понад свого́ рубача́? Чи понад свого́ пилува́льника буде горди́тися пилка? Ніби жезло пови́щує тих, хто його́ підіймає, ніби підно́сить кий того, хто не є дерево!

Ти ж сказав був у серці своєму: „Зійду́ я на небо, повище зір Божих поста́влю престола свого́, сяду я на горі збору богів, на кі́нцях півні́чних,

підійму́ся понад гори хмар, уподі́бнюсь Всеви́шньому!

Тому то послухайте слова Господнього, ганьби́телі, що пануєте над тим наро́дом, що в Єфусалимі!

Бо кажете ви: „Заповіта ми склали зо смертю і з шео́лом зробили умову. Як перейде той бич, мов вода заливна́, то не при́йде до нас, бо брехню́ ми зробили притулком своїм, і в брехні́ ми схова́лись!“

Тому́ Господь Бог сказав так: Оце поклав каменя Я на Сіоні, каменя ви́пробуваного, нарі́жного, дорогого, міцно закла́деного. Хто вірує в нього, не буде той засоро́млений!

І право за міри́ло Я покладу́, а справедливість — вагою; і приту́лок брехні́ град понищить, а схо́вище во́ди заллють!

І заповіт ваш із смертю пола́маний буде, а ваша умова з шео́лом не втри́мається: як пере́йде нищівна́ ка́ра, то вас вона сто́пче!

Тож не насміха́йтесь тепер, щоб не стали міцнішими ваші кайда́ни, бо призна́чене зни́щення чув я від Господа, Бога Саваота, про всю землю.