Біблійні вірші про Capernaum

І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув.

І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“

І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“.

Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“

Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“?

Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“

Той устав і пішов у свій дім.

А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду!

А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним.

І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями.

Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“

А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі!

Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“.

Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“

Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони.

До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша.

І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“.

Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“.

I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́.

І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його.

Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“.

Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години.

А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників,

то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього.

А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла!