The Divided Kingdom

А мешканці Єрусалиму настанови́ли царем замість нього Ахазію, його найменшого сина, бо всіх перших позабива́ла та вата́га, що прихо́дила з арабами на та́бір. І зацарював Ахазія, син Єгорама, Юдиного царя.

Ахазія був віку сорока й двох літ, коли зацарював, і царював він в Єрусалимі один рік. А ім'я́ його матері — Аталія, дочка Омрієва.

Також він ходив дорогою Аха́вого дому, бо його мати була йому дора́дниця, щоб чинити беззако́ння.

І чинив він зло в Господніх оча́х, як Аха́вів дім, бо вони були йому дорадниками по смерті його батька, на поги́біль йому.

Також за їхньою порадою він ходив. І пішов він з Єгорамом, сином Ахава, Ізраїлевого царя, на війну на Хазаїла, сирійського царя, в ґілеадський Рамот. І побили сирі́яни Йорама.

І вернувся він лікува́тися в Їзреелі від тих ран, що завдали́ йому в Рамі, як він воював із Хазаїлом, сирійським царем. А Азарія, Єгорамів син, цар Юдин, зійшов побачити Єгорама, Ахавого сина, в Їзреелі, бо він був слаби́й.

І від Бога було на погибіль Ахазії, щоб прийти до Єгорама, бо як прийшов, вийшов з Єгорамом на Єгу, сина Німші, що Господь пома́зав його ви́губити Ахавів дім.

І сталося, коли Єгу чинив суд над Ахавовим домом, то знайшов він Юдиних зверхників та синів Ахазієвих братів, що служили Ахазієві, і позабивав їх.

І відшукав він Ахазію, і схопи́ли його́, а він ховався в Самарії. І привели́ його до Єгу та й забили його; і поховали його, бо сказали: „Він син Йосафата, що всім серцем своїм звертався до Господа“. І не було в домі Ахазії нікого, хто мав би силу царювати.

А коли Аталія, мати Ахазії, побачила, що помер її син, то встала й ви́губила все цареве насіння Юдиного дому...

А Єгосав'ат, дочка царя, взяла Йоаша, сина Ахазії, та й викрала його з-поміж вби́ваних царськи́х синів, і дала́ його та няньку його до спальної кімна́ти. І схова́ла його Єгосав'ат, дочка царя Єгорама, жінка священика Єгояди, — бо вона була сестра Ахазії, — перед Аталією, і та не забила його.

І він був з ними в Божому домі, хова́ючися шість років, а Аталія царювала над краєм.

А сьо́мого року зміцнився Єгояда й прийняв сотників: Азарію, Єрохамового сина, і Ізмаїла, сина Єгохананового, і Азарію, сина Оведового, і Маасею, сина Адаї, і Елісафата, сина Зіхрієвого, — в умову з собою.

І обійшли вони Юду, і зібрали зо всіх Юдиних міст Левитів та голів Ізраїлевих домів, і прийшли до Єрусалиму.

І ввесь збір склав у Божому домі умову з царем. І сказав їм Єгояда: „Оце царськи́й син буде царювати, як говорив Господь про Давидових синів.

Оце та річ, яку зробите: третина з вас, що прихо́дите в суботу, із священиків та з Левитів, будете за придве́рних біля порогів.

А третина — при царсько́му домі, а третина — при брамі Єсод, а ввесь наро́д — у подві́р'ях Господнього дому.

І нехай не входить до Господнього дому ніхто, окрім священиків та тих, хто прислуго́вує із Левитів, — вони вві́йдуть, бо освя́чені вони, а ввесь народ буде пильнувати Господньої сторо́жі.

І оточать Левити царя навко́ло, кожен із своєю зброєю в руці своїй; а хто чужий увійшов би до дому, нехай буде забитий! І будете ви з царем при вході його та при виході його“.

І зробили Левити та ввесь Юда все, що наказав священик Єгояда. І взяли кожен людей своїх, що приходять у суботу та відходять у суботу, бо священик Єгояда не звільнив черг.

І дав священик Єгояда сотникам ра́тища, і малі щити́, і інші щити́, що належали цареві Давидові, що були в Божому домі.

І поставив він увесь народ, а кожен мав свою зброю в руці своїй, від правого боку дому аж до лівого боку дому, при же́ртівнику та при домі, навко́ло біля царя.

І ви́вели вони царсько́го сина, і поклали на нього корону та звої Зако́ну. І зробили вони його царем, і пома́зали його Єгояда та сини його, та й крикнули: „Нехай живе цар!“

І почула Аталія голос наро́ду, що бігав та сла́вив царя, і прийшла до наро́ду до Господнього дому.

І побачила вона, аж ось цар стоїть на помо́сті своїм при вході, а при царі зверхники та су́рми, а ввесь народ краю радіє та сурми́ть у су́рми, а співаки — з музичними знаря́ддями, що подавали до ві́дома знаки́ на хвалу́. І роздерла Аталія шати свої та й крикнула: „Змова, змова!“