Біблійні вірші про Industry

Тонку ту́ніку робить вона й продає, і купце́ві дає пояси́.

Сила та пи́шність — одежа її, і сміється вона до прийде́щнього дня.

Свої уста вона відкриває на мудрість, і милости́ва наука їй на язиці́.

Доглядає вона ходи дому свого́, і хліба з ліни́вства не їсть.

Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваля́є її:

„Багато було́ тих чесно́тних дочо́к, та ти їх усіх переви́щила!“

Краса — то ома́на, а врода — марно́та, жінка ж богобоя́зна — вона буде хва́лена!

Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчи́нки її вихваляють при брамах!“

І всього́, чого очі мої пожада́ли, я їм не відмо́влював: я не стримував се́рця свого від жодної втіхи, бо ті́шилось серце моє від усякого тру́ду мого́, — і це була частка моя від усякого тру́ду свого!

Та коли́ я зверну́вся до всіх своїх чи́нів, що їх поробили були́ мої ру́ки, і до тру́ду, що я потрудився був, ро́блячи, — й ось усе це марно́та та ло́влення вітру, і немає під сонцем нічого кори́сного!

І життя я знена́видів, бо проти́вний мені кожен чин, що під сонцем він чи́ниться, — бо все це марно́та та ло́влення вітру!

І знена́видів я ввесь свій труд, що під сонцем труди́вся я був, — бо його позоста́влю люди́ні, що буде вона по мені,

а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрі́в був під сонцем? Це марно́та також.

І я обернувся чини́ти, щоб серце моє прийшло в ро́зпач від усього труда́, що чинив я під сонцем.

Бо буває люди́на, що тру́диться з мудрістю, зо знання́м та із хи́стом, та все полишає на долю люди́ні, яка не трудила́ся в то́му: Марно́та й оце й зло велике!

Та й що має люди́на зо всього свойого труда́ та із кло́поту серця свого, що під сонцем працює вона?

і пильно дбали жити спокійно, займатися своїми справами та заробляти своїми руками, як ми вам наказували,

щоб ви перед чужими пристойно пово́дилися, і щоб ні від ко́го не залежали!

Бо коли ми в вас перебува́ли, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, — нехай той не їсть!

Бо ми чуємо, що дехто між вами живуть по-леда́чому, — нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять.

Таким ми наказуємо та благаємо Господом нашим Ісусом Христом, щоб мо́вчки вони працювали та власний хліб їли.