Біблійні вірші про Harlot

„У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!

Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!

Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,

посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.

Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!

Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:

вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.

Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —

він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,

як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка...

А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:

Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,

бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!

Її дім — до шео́лу доро́ги, що провадять до смертних кімна́т.

Жінка безглу́зда крикли́ва, нерозумна, і нічого не знає!

Сідає вона на сидінні при вході до дому свого́, на висо́костях міста,

щоб кликати тих, хто дорогою йде, хто путтю своєю просту́є:

„Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, то каже йому́:

„Вода кра́дена — солодка, і приє́мний прихо́ваний хліб“.

І не відає він, що самі́ там мерці́, у глиби́нах шео́лу — запро́шені нею!

І станеться в день той, Тир буде забутий на сімдесят літ, як дні панува́ння одно́го царя. По семидесяти літах станеться Тирові, як у тій пісні блудни́ці:

„Візьми гу́сла, і пройди́ся по місті, забута блудни́це! Приємно заграй, багато пісе́нь заспіва́й, щоб тебе пригада́ли!“