Біблійні вірші про Avenger of Blood

І Госпо́дь промовляв до Ісуса, говорячи:

„Промовляй до Ізраїлевих синів, говорячи: Дайте собі міста на схо́вища, про які Я говорив вам через Мойсея,

щоб утікав туди убі́йник, що заб'є кого ненаро́ком невмисне, і вони будуть для вас на місце схо́вища від ме́сника за кров.

І втече він до одно́го з тих міст, і стане при вході місько́ї брами, та й буде голосно говорити старши́м того міста про свою справу. І вони ві́зьмуть його до міста до се́бе, і дадуть йому місце, і він осяде з ними.

А коли буде гнатися за ним ме́сник, то не видадуть убійника в руку його, бо він невмисне забив свого ближнього, і не був йому ворогом ані вчора, ані позавчора.

І буде він сидіти в тому місті, аж поки не стане перед громадою на суд, аж до смерти найвищого священика, що буде в тих днях. Тоді пове́рнеться убійник, та й уві́йде до свого міста та до свого дому, до того міста, звідки він утік“.

І посвятили вони Кедеш в Ґалілі на Нефталимовій горі, і Сихем на Єфремовій горі та Кір'ят-Арбу, воно Ефрон, на горі Юдиній.

А по той бік єрихонського Йорда́ну на схід вони дали: Бецер на пустині, на рівнині, із Рувимового племени, і Рамот у Ґілеаді з Ґадового племени, і Ґалан у Башані з Манасіїного племени.

Оце були міста призна́чення для всіх Ізраїлевих синів та для прихо́дька, що мешкає чужи́нцем серед них, на схо́вище туди кожному, хто вб'є кого ненаро́ком. І не помре він від руки ме́сника за кров, аж поки не стане перед громадою.

І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: „Поможи, ца́рю!“

І сказав до неї цар: „Що́ тобі?“ А та відказала: „Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.

А в невільниці твоєї двоє синів. І посвари́лися вони оби́два в полі, а рятівника́ між ними не було, — і вдарив один одно́го, та й убив його.

А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоє́мця. І пога́сять вони останню і́скру мою, яка позоста́лася, щоб не лишити моє́му чоловікові ані йме́ння, ані наща́дків на поверхні землі“.

І сказав цар до тієї жінки: „Іди до свого дому, а я накажу́ про тебе“.

І сказала та текоїтянка до царя: „На мене, пане мій ца́рю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні“.

І сказав цар: „Того, хто буде говорити на тебе, приведе́ш його до мене, і він більш уже не за́йме тебе“.

Та вона відказала: „Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помно́жити на згубу ме́сника за кров та щоб вони не погубили мого сина“. А він відказав: „Як живий Господь, — не впаде́ на землю й волоси́на сина твого́!“